Подкаст «У molo є питання» / 8 епізод
У такі турбулентні часи важливо рефлексувати на те, що відбувається зараз, та обговорювати контекст «нової реальності». Коли війна закінчиться, у нас з’явиться вікно можливостей почати щось нове, переосмислити життя, цінності та навіть нашу ідентичність. Про це треба думати вже зараз, щоб потім мати основу для майбутнього. У наших подкастах “У molo є питання” ми говоримо з молоддю про молодь, і про стани та позиції молоді у системі координат перебудови України у часі та після війни, виходячи з локальних, міжособистісних та внутрішніх викликів. Ведучий подкасту Олег Малець разом з гостями говорить про важливі речі, щоб врешті-решт молоді не стати втраченим поколінням.
SoundCloud: https://bit.ly/3TnXSCe
Spotify: https://spoti.fi/3TaGKQ5
Apple Podcasts: https://apple.co/3AFUrPV
Google Podcasts: https://bit.ly/3PFAGw4
MEGOGO audio: https://bit.ly/39YAyJi
Подкаст "У molo є питання" реалізовується МолоДвіж Центр. Львів / MoloDvizh Center. Lviv у співпраці з UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення в Україні. Гостем восьмого епізоду став Олександр Ярема, Державний секретар Кабінету Міністрів України.
У нашому матеріалі стисло переповідаємо восьмий випуск подкасту.
Говоритимемо ми сьогодні про ренесанс України, про період відбудови або ж перебудови. Порушуватимемо й питання того, які речі декларує держава, які ж пропонують інші держави, громадянське суспільство, бізнесові чи експертні середовища. Російська агресія проти України триває, однак паралельно йдуть процеси напрацювання концепції відбудови нашої держави. Чому важливо вже зараз про це говорити?
В часи війни перемога є головним питанням, і більшість зусиль, ресурсів держави та суспільства спрямовані на те, аби досягти саме цієї мети. Водночас дуже важливо дивитись на те, якою буде країна після перемоги. При наявності ресурсу змінити ширину колії є легше, аніж свідомість. Тому ми розуміємо, що трансформації в духовному плані є більш складним і тривалим процесом. Зокрема, й агресія Росії проти України впливає на свідомість багатьох людей. Ми можемо спостерігати, як багато людей, які раніше сумнівались у своїй ролі в цьому світі, тримають зараз у руках зброю, створюють нові робочі місця чи опікуються внутрішньо переміщеними особами. Тому ключовим є те, аби ми всі разом, і держава, і суспільство мали хорошу дискусію того, якою ми хочемо бачити Україну після перемоги: чи ми відновлюємо, те що було, чи створюємо нові змісти. Мені здається, що останній напрям є більш перспективним для думання. Будь-яка ситуація в житті створює як загрози, так і можливості. Відповідно зараз у нас є можливість подивитись по-новому, до прикладу, що таке місто, чим має бути наповнений простір, аби бути комфортним для людини, що у цьому контексті має брати на себе держава, а що людина. На жаль, хоч минув 31-ий рік, як ми відійшли від радянської імперії, однак ми маємо ще велику кількість патерналістично налаштованих людей, які очікують того, що держава має все вирішити і забезпечити. І якраз на цьому зламі багатьом починає ставати очевидно, якими повинні бути роль та місце людини. Можна навести безліч ілюстрацій, коли хтось збирає середовище архітекторів з усього світу і говорить про те, якою буде після перемоги Буча, Ірпінь, Харків чи Маріуполь, інший ж намагається залучити найкращі напрацювання енергозберігаючих технологій і так далі. Така тенденція є дуже важливою для нас.
Необхідно розуміти та відчувати те, що ми не є самотніми, і демократичний світ готовий підставити своє плече. Потрібно лише розібратись всередині, що ми хочемо. На мою думку, велику частину відповідей на ці питання дає Національний план відновлення України, документ, над якими працювало багато урядовців, експертів та людей з громадянського суспільства. Він дає орієнтири, куди ми хочемо прийти через десяток чи кілька десятків років.
Разом із національним документом з’являються і його публічні обговорення, альтернативи від експертних кіл чи окремих осіб з різних секторів, а також плани відбудови від держав-партнерів чи міжнародних організацій. Як між собою ці плани узгоджуються, якою є їх архітектура?
Ідея полягає у тому, аби Національний план відновлення слугував загальною рамкою, визначаючи широкими тезами, що ми хочемо досягти в окремих сферах. І завдання держави, зокрема, спробувати інтегрувати вищезгадані різноманітні ініціативи, аби скласти загальний пазл. Це і є виявом демократичного суспільства, коли будь-яка група може запропонувати своє бачення на вирішення проблеми. Стосується це також й взаємодії із країнами-партнерами й інтеграції їх ініціатив. Держава повинна вказати на проблемні місця і закликати допомагати насамперед в цих напрямах. Оскільки від регіону до регіону ми можемо мати різну ситуацію: деякі міста пройшли вже досить добре етапи термомодернізації та забезпечення енергозберігаючими технологіями чи альтернативними джерелами енергії; є міста, у яких наявні великі проблеми з водо- чи теплозабезпеченням; а є ті, які дуже постраждали від бомбардувань, артилерійських обстрілів, відповідно для них питання житла виходить на перше місце.
Яка взагалі роль молоді як в основному національному документі, так і в інших ініціативах?
Якщо ми говоримо про процеси відновлення, розвитку нових інституцій, про шлях євроінтеграції, зміни правил гри у багатьох сферах, запуск нових ініціатив, то, безумовно, участь молоді є ключовою. Проте все залежить від того, наскільки молоді люди готові включатись в усі ці процеси. Часом можна спостерігати картину, коли молодь або знову-таки патерналістично налаштована або має все ж свої ідеї, однак не знає, яким чином їх реалізувати. Тому в період формування нової політичної культури основним завданням є створення інструментарію залучення суспільства до участі в процесах прийняття рішення. Прикладами можуть слугувати молодіжні ради, організації чи простори як майданчики діалогу влади та молодих людей. Мені здається, таких просторів має бути більше, зокрема, варто докладати зусиль щодо їхньої змістовної модерації. Так, можна зустрітись, обговорити мегакруті ідеї, але не розуміти всіх викликів та проблем їх втілення. Тому це хороша історія про спільний пошук шляхів вирішення труднощів, який може дати кращий результат.
Чи є розуміння того, яку візію сповідує держава щодо майбутнього України?
Я думаю, що це відкрите питання. Воно в процесі формування. Очевидно, що як і держава, так і суспільство зацікавлені в тому аби Україна була відкритою, демократичною країною, де люди є цінністю, і, власне, всі прийняті рішення органами влади виходили із цього. Важливо й також, щоб це була країна, де суспільство має вагомий вплив на формування політики і є включеним в ці процеси не тільки в день виборів ( 1 раз на 5 років), а регулярно. Ми часто можемо спостерігати десь за проявами, так би мовити, інфантилізму в суспільстві. Я маю на увазі наші очікування, що президент чи депутати, яких ми сьогодні оберемо, завтра все змінять на краще за допомогою “чарівної палички”. Так не буває навіть в розвинених демократичних країнах. Кожному необхідно розуміти свої роль і місце на цьому шляху. І якщо ти хочеш жити в омріяній країні, то потенційно є два варіанти: долучитись то творення такої країни в себе вдома або обрати іншу країну та переїхати. Я тішусь, що переважній більшості до вподоби перший варіант.
Що є отим суспільним клеєм для українців зараз і що б їх мало об'єднувати після перемоги?
Зараз все зрозуміло: нас об’єднує протистояння спільному ворогу. А ось щодо майбутнього складніше сказати. Мабуть, ще з 1991 року було багато розмов про те, що може бути національною ідеєю для України. Мені здається, це б мала бути відкрита конкурентна країна, в якій хочеться жити, до якої хочеться приїжджати, створювати нові бізнеси, розвивати цікаві ініціативи чи проекти. Власне кажучи, це бажання змінювати світ на краще, починаючи зі свого під’їзду, завершуючи виміром цілої країни. Під час цієї війни в сприйнятті України світом присутній великий елемент здивування щодо нашої опірності, готовності та включеності багатьох людей в різні процеси. Проте, нам ще всім належить багато чого зробити.
Отож відбудова чи перебудова України? Що вам ближче?
Відновлення. Зараз як ніколи потрібно використати цю нагоду, перезапуститись в якійсь частині, показати нові змісти. Знаєте, от коли змінюється пора року, то певні види тварин скидають шкіру, у такий спосіб створюючи нові якості. На мою думку, ми як країна після перемоги матимемо нову якість.
Без чого неможливе відновлення України та що може перешкоджати йому?
Без віри в те, що ми зможемо. Без взаємодії і суспільної солідарності. Без розуміння того, що цей дощ надовго. Нам дійсно треба таки бути готовими працювати на довгострокову перспективу.
Будуйте нашу спільну Україну, приносьте користь в свої спільноти, творіть кращу версію самого себе. Вірте в Україну, вона обов'язково переможе.