Подкаст «У molo є питання» / 7 епізод
У такі турбулентні часи важливо рефлексувати на те, що відбувається зараз, та обговорювати контекст «нової реальності». Коли війна закінчиться, у нас з’явиться вікно можливостей почати щось нове, переосмислити життя, цінності та навіть нашу ідентичність. Про це треба думати вже зараз, щоб потім мати основу для майбутнього. У наших подкастах “У molo є питання” ми говоримо з молоддю про молодь, і про стани та позиції молоді у системі координат перебудови України у часі та після війни, виходячи з локальних, міжособистісних та внутрішніх викликів. Ведучий подкасту Олег Малець разом з гостями говорить про важливі речі, щоб врешті-решт молоді не стати втраченим поколінням.
SoundCloud: https://bit.ly/3QgnvD4
Apple Podcasts: https://apple.co/3PafIoY
Google Podcasts: https://bit.ly/3A8F7uF
MEGOGO audio: https://bit.ly/39YAyJi
Подкаст "У molo є питання" реалізовується МолоДвіж Центр. Львів / MoloDvizh Center. Lviv у співпраці з UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення в Україні. Гостем сьомого епізоду став Володимир Станчишин, психолог, психотерапевт, автор подкасту “Бо любов. Війна” на “Radio SKOVORODA” та автор книг із психології. Зокрема, зовсім скоро має вийти його нова книга “Емоційні гойдалки війни”.
У нашому матеріалі стисло переповідаємо сьомий випуск подкасту.
Сьогодні ми говоритимемо про ментальне здоров’я молоді, реакції та виклики, які з’явилися після 24 лютого. Також порушимо питання того, як визначити, що щось не так з твоїм ментальним здоров’ям та якими повинні бути кроки, аби формувати свій ментальний добробут. Отож, як вплинуло повномасштабне вторгнення на ментальне здоров’я та свідомість молоді, які зміни тут відбулись і чи взагалі відбулись?
Я певен, що відбулися. Один із гостей у вашому подкасті говорив про те, що наша молодь - це молодь, яка виросла в горні революцій та воєн. Вона є зовсім іншою, ніж та молодь, умовно як я, якому 36 років. Вона є дуже загартованою. Проте варто наголосити, що наявні різні інформаційні бульбашки, відповідно й молодь буває різною: є та, яка до війни продовжувала слухати російську поп-музику та ютуб-канали (мабуть, й вона також піддається зараз певним трансформаціям); є та, яка дуже активно брала участь у всьому громадському житті країни. І оця громадська позиція є основною ознакою сучасної молоді, яка усвідомлює, що їй треба щось відстоювати.
Війна вплинула на молодь так само, як і на всіх інших: вона додала на початку багато тривоги, розгубленості, нерозуміння того, що відбувається навколо нас, що буде завтра, чи буде взагалі існувати Україна завтра. Ми маємо різні способи відреагувати на цю розгубленість: нападати і боротись у відповідь чи перечекати, перебути, продовжити займатись своїм життям та його розвитком. І тут немає неправильного вибору, абсолютно всі однаково нормально відреагували на війну, лишень по-різному. Реакцією великої кількості молоді на тривогу був саме напад у відповідь, тому ми й маємо багато юних людей, які записувались до лав ТрО, ЗСУ, волонтерських штабів чи іншої громадської активності. Такі дії дуже притаманні молоді, адже вона характеризується своїм максималізмом і немає тієї обережності, як, до прикладу, у людей, які вже мають сім’ї, дітей, певні статуси в суспільстві. Молодь належить сама собі. Тому часи революцій чи якихось важливих змін в країнах супроводжуються, власне, активністю молоді. Я дуже вболіваю за таку молодь.
Якщо говорити про ментальне здоров’я, війна принесла глобальні зміни для багатьох з нас на рівні цінностей та усвідомленості. Наші емоції стали яскравішими, сильнішими, і ми навчилися з ними більше справлятися. З молоддю відбувалось все те саме, що з нами всіма: багато ненависті, злості, нерозуміння і дуже багато втоми. Ми також могли відчувати емоційні качелі, коли ми розгойдувались від тривоги, розчарування, люті, апатії, депресивних думок, екзистенційної кризи до радості, гордості, натхнення, віри в ЗСУ та бажання перемогти. Проте важливо усвідомлювати, що емоційні гойдалки на сьогодні є цілком нормальним явищем і, навпаки, свідчать про здорову психіку. Ми сприйняли війну абсолютно нормально. Здорова психіка в ненормальних умовах війни реагує по-іншому, ніж в нормальних умовах мирного життя. Під час мирного життя ми маємо іншу систему бачення світу, так би мовити, мультикольорову, мультитональну. Ми знаємо, що люди є різною мірою добрі, різною мірою погані, що погані насправді могли бути добрими, але через життєві труднощі та нелегкий шлях вдавались до помилок чи неприйнятних дій. А ось в умовах війни всі ці відтінки стираються, наше ставлення змінюється, тоді світ для нас стає чорно-білим, в якому є виключно або погані люди, або добрі. Після війни ми повернемось до мультитональності, але в сьогоднішніх обставинах наша психіка мусить змінювати оптику бачення світу для того, аби вижити в ньому.
Що стало запорукою нормальності сприйняття цієї ненормальності війни?
Існує декілька важливих факторів. По-перше, 2 революції, 8-літня війна, 300-літня загарбницька політика Росії стосовно нашої держави - це все те, через що проходило не одне покоління українців. Тому ми завжди потенційно були готовими як не до війни, так до протистояння з росіянами. Для мене як для психотерапевта наші революції є дуже показовими і важливими, адже це свідчить про те, що наша психіка доросла до моменту протистояння та самовизначення. Вона настільки подорослішала, що хотіла робити власний вибір і відстоювала це бажання. Це стало запорукою того, що маховик усвідомлення війни почав розкручуватись, і ця готовність була на якомусь такому підшкірному рівні.
Другим фактором є те, що завжди більше духу мають ті, хто ведуть визвольну війну. Російська молодь апріорі не матиме таких цінностей, як українська, тому що вони ведуть загарбницьку війну.
Третє це те, що наша молодь зіткнулась з війною в оточені зрілої України. Мається на увазі, що зрілий раціональний прошарок суспільства став доброю опорою для емоційної молоді. Більш досвідчені люди створювали добрі умови для того, аби скерувати силу молоді. Зокрема, мова йде про багатьох наших досвідчених військових, які 8 років тому отримали безпрецедентний досвід бойових дій, і це також стало великою підтримкою.
По-четверте, ми справді маємо добру єдність всередині країни. А ось єдність - це найперша протиотрута від будь-яких поганих наслідків війни. І п’ятим фактором є те, що Україну підтримує весь цивілізований світ. Насправді це дуже важливий показник. Бути українцем сьогодні є гордо й престижно, а наші хлопці із ЗСУ є символами сміливості.
Ці речі дуже допомагають молоді. Проте, не варто її ідеалізувати, бо молодь, як ми вже згадували, буває різною. Тому важливістю активної молоді з громадською позицією є те, що вона створює умови для пасивної частини молоді, аби остання мала змогу отримати доступ до якісного контенту, переглянула свої цінності та усвідомлення того, що відбувається навколо нас.
Чи можна взагалі говорити про те, що після 24 лютого наша молодь ментально подорослішала?
Всі ми подорослішали. Та навіть мої діти, яким по 4 та 6 років, адже в такому віці вони просто в одну ніч змушені були виїхати зовсім в іншу країну, адаптуватись до іншомовних садків, людей і жити без тата. Для всієї України це був іспит на зрілість. Молодь подорослішала й тому, що побачила смерть дуже близько, зокрема, й смерть людей своєї вікової категорії. Хоч тут багатьох варто назвати, згадаю, наприклад, Романа Ратушного. Смерть інших людей - це завжди переоцінка, екзистенційна криза, криза сенсів, усвідомлення того, ким ми є у цьому світі. Зараз молодь відчула та зрозуміла, що живе під час зміни парадигми як життя України, так і свого назавжди. А коли ти на цьому зламі епох, ти не можеш не відчувати важливість моменту. І понад 25 тисяч голосів за петицію про легалізацію одностатевих шлюбів - це також злам епох, злам цінностей, великі зміни. І це відбувається на всіх рівнях.
Що, на вашу думку, дає нам оце дорослішання та нормальне сприйняття війни в перспективі як в позитивному, так і в негативному значеннях?
Я скажу, що не знаю, побачимо. Влучними були слова Віталія Портникова, який говорив про те, що після війни ми ще всі відчуємо електоральний шок, коли побачимо результати голосувань на перших післявоєнних виборах. Це говорить про те, що на сьогодні в інформаційному просторі ми підтримуємо оце чорно-біле мислення, фокусуючись здебільшого на білому кольорі. І це є важливим під час війни. Однак важко робити прогнози, що буде після неї, оскільки кольорів буде багато. Ми побачимо ще, скільки нашої молоді буде продовжувати дивитись рутуб, голосувати за будь-який аналог ОПЗЖ. Ми подивимось на нашу політику та політиків з іншого боку. Якби ми записали подкасти про українських політиків до війни, під час війни і після перемоги - це були б 3 різних подкасти.
Тому коли з’явиться оце мультитональне мислення, не буде так все легко. Коли закінчиться війна, війна насправді не закінчиться. Почнеться просто інший виток нашої війни, і він буде складним, наповненим різними станами і багатьма питаннями, на які прийдеться знаходити відповіді. Багато залежати буде і від позиції держави. Так, Україна має зараз шанс на зміни, проте його так легко загубити, як і знайти. І якщо ми його використаємо, ми матимемо ще більш виражене громадянське суспільство. Сучасна молодь, яка безпосередньо наближала різними способами Україну до перемоги, буде відстоювати свої права та інтереси в країні, за яку воювала та помирала.
Давай підсумуємо. Запропонуй кілька кроків, які повинна робити молода людина, аби залишитися у нормі, продовжувати дорослішати, але не надто старіти?
Якщо робити висновки з нашої бесіди, то важливим є те, аби кожен дав собі відповіді на цих 5 питань :
- Хто я є в цій війні? Це дасть змогу знайти свій вектор у житті, особливо молоді, яка якраз у віці пошуків свого призначення. Кожен із нас займає різні ролі зараз, але відповідь на це питання дасть відповідь на те, що буде з нами після війни.
- Що я роблю на цій війні? Які мої дії, яка моя причетність? Вона не обов’язково мусить бути стовідсотковою. Навіть те, що ми зараз записуємо подкаст, говоримо про війну між собою і з аудиторією, вважається нашою участю в ній.
- Як я відпочиваю на цій війні? Що я сьогодні зробив для війни, а що для себе? Це надважливо. Всі ми змінюємось зараз, але чи маємо ми сили для цих змін?
- З ким я спілкуюсь про війну? Зважаючи на присутність емоційних гойдалок, ми повинні реагувати на свої емоції, проговорювати їх із кимось, в кого на той момент буде інша фаза, протилежний спектр емоцій, хто зможе заспокоїти і допоможе справитись з цим.
- Як я розвиваюсь у своєму житті, будучи в цій війні? Які книжки читаю? Як вчусь, самореалізовуюсь? Так, війна - це вже і є наші університети, які багато чого можуть навчити. Проте не варто забувати про свій особистий розвиток.
Цінуйте свій та своїх близьких ментальні добробути, зберігайте спокій, дорослішайте в тій мірі, в якій вам буде комфортно. Вірте в Україну, вона обов’язково переможе.