Подкаст «У molo є питання» / 2 сезон, 8 епізод
Зараз ми розуміємо, що молодь - це найбільш суб’єктна група в Україні. З першого сезону подкасту ми зафіксували, що ми не втрачене покоління, ми - віднайдений сенс цього світу. Молодь здатна шукати та знаходити розуміння речей, чинити мудро та нестандартно. Моло має питання і дає на них відповіді.
Уже зараз тисячі молодих людей об’єднані в громадські спільноти, якраз ті, які формують нашу національну ідентичність, які мають в собі суспільний клей, які закладають підвалини нашого суспільного договору. І є люди, які створюють, формують та розвивають ці спільноти, які є драйверами позитивних змін. Тому в другому сезоні ми хочемо поговорити з ними.
Apple Podcasts: https://apple.co/3jeTqZk
Google Podcasts: https://bit.ly/3l196zy
Spotify: https://spoti.fi/40dP59g
SoundCloud: https://bit.ly/40k0Mvk
MEGOGO Audio: https://bit.ly/39YAyJi
Подкаст "У molo є питання" реалізовується МолоДвіж Центр. Львів / MoloDvizh Center. Lviv у співпраці з UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення в Україні.
У нашому матеріалі стисло переповідаємо восьмий епізод другого сезону подкасту, у якому Олег Малець говорить з Ростиславом Пендюком про християнську молодь у вимірі української греко-католицької церкви, “Патріаршу комісію” та зміни у її діяльності після 24 лютого 2022 року.
Що таке «Патріарша комісія» і яку вона має спільноту?
Українська греко-католицька церква має глобальний вимір. Вона є в Австралії, Аргентині, Канаді, по всьому світу. Очолює церкву її Глава – Блаженніший Святослав Шевчук. Він довкола себе формує певні структури, які покликані допомагати йому в певних визначених напрямках. Патріарша комісія у справах молоді – це все, що стосується молоді, співпраці з нею, пропозиції церкви для молодих людей і їхня участь в житті церкви. На локальному вимірі, наприклад, у Львівській Архиєпархії є своя інституція, покликана до праці з молоддю безпосередньо тут, на теренах Львова і околицях. Точно так само є в Києві, Тернополі і так далі. І так локально формуються спільноти навколо інституції. Взаємини у нас будуються як в спільноті. Ми не є «керівник-підлеглий», а радше партнери.
Чи є якісь глобальні цілі? Чого мають досягати всі локально?
Кілька місяців тому церква прийняла завдання на найближчі роки: допомога потребуючим, зцілення ран (фізичні, духовні, психологічні внаслідок війни), сім’я і родина. Тепер кожен департамент/напрямок всієї церкви розробляє свою політику чи стратегію, щоб працювати над втіленням і реалізацією поставлених цілей. На місцях кожен має свободу. Вони можуть прийняти в повному обсязі, вносити свої корекції чи подивитись на все з нової точки зору.
Чи могли б ви описати портрет молодої людини, яка є представником тих спільнот на місцях?
Складно намалювати спільний портрет молодого християнина, тому що в кожному місті, у кожній парафії є зовсім відмінна молодь. Вони дуже різні, надзвичайні у своїй унікальності. Тим більше, якщо ми говоримо про регіони, наприклад, Тернопіль і Кривий Ріг, то це як різні світи. Але це не заважає їм бути по-своєму унікальними. Я думаю, що молоді люди в церкві діляться на дві категорії: ті, що прийшли з батьками, бо з дитинства так роблять, і ті, що вже в дорослому віці спробували цей досвід віри, по-своєму його пережили. Ота молодь, яка власне своєю дорогою прийшла, буває дуже цікавою, бо вона страшенно проактивна.
Мене трішки засмучує, що я бачу фантастичних, ціннісно здорових людей, з якими можна було б йти куди завгодно, але вони малоактивні. Не чекайте, що вас покличуть. Просто беріть і творіть самі свої можливості. Пасивна позиція «Ми маємо гарну освіту, робіть щось з нами» - це не позиція 21 століття. Так само в бізнесі, громадському секторі, на державній службі, будь-де. Якщо ти не береш на себе відповідальність, не ризикуєш, то ти нічого не досягнеш.
Що може і що дає християнська молодь для церкви? А що церква дає християнській молоді?
Церква страшенно потребує динамізму та ентузіазму, який є у молоді. Особливо для старшого покоління, церква – це спокій, чим тихіше, тим краще. Це має право на існування, але не може вся церква такою бути. Якщо розібрати історію, то все почалося зі звичайних хлопців (апостолів), яким Ісус сказав іти на весь світ і говорити про добру новину. Вони плавали, подорожували, сперечалися з філософами і так далі. Це була вибухова внутрішня енергія. Тому мені здається, що дуже важливо, щоб молоді люди принесли в церковні середовища оцей динамізм, живу силу. З іншого боку, церква дає молоді коріння. Мені дуже подобається як це окреслював святий Папа Іван Павло ІІ, який був великим другом молоді. Він говорив, що молодим людям потрібні крила (молодечий ентузіазм) і коріння. Якщо вони лежать на шальках терезів і врівноважують одне одного, то можна будувати абсолютно нові фантастичні речі.
Що дає християнська спільнота молодих людей для України?
Більшість молодих людей, про яких ми говоримо, є такими ж членами Пласту, СУМу, УКУ, Могилянки, УАЛу та інших організацій. Тобто, вони йдуть в світ, до своїх побутових справ, маючи з собою переконання, що вони не самі, що з ними є Бог. Якщо людина відчуває цю люблячу присутність Бога, який ніколи не зрадить, з яким немає небезпеки, ці стосунки певні на 100%. Це дає силу долати виклики в родині, в суспільстві, в навчанні, будь-де. Інколи краще дається, інколи гірше, але це про віру. З іншого боку, це частина молодого суспільства, яка радше налаштована на пошук компромісів, на миролюбивість. Нищити ми встигнемо завжди. Пошукаймо способу творити. І це про внутрішню комунікацію української спільноти. Тобто, це категорія молоді, яка йде з посилом любові, хоча любити складно коли ми маємо різні погляди. Але це класно, бо це про пошук, про намагання досягнути певних ідеалів.
Чи відбулись зміни у вашій діяльності через повномасштабне вторгнення?
Ми поставили на паузу всі процеси: розроблені програми, політики, плани і так далі. До певної міри, деякі з них досі стоять на паузі. З іншого боку, на моїй парафії, як і на багатьох інших зародилось активне волонтерство. Так, як було, вже не буде. Світ змінився і потрібно навчитися в ньому жити.
У цьому новому світі з’явились нові червоні лінії, межі, за які ви не переходитимете в певній ціннісній площині чи в моральних аспектах, тощо?
Думаю, що ні. Церква пройшла не одну війну і її досвід дуже прикрий і болючий. Вона собі ставить питання зараз не про червоні лінії, а про цілі. Про те, як послужити людям, які потребують допомоги, як вийти на зустріч людським стражданню і болю. Червоні лінії давно окреслені - чітко написані 10 Заповідей, які не змінюються вже тисячі років.
Який ваш маніфест цьому світу?
Мені здається, що ми маємо виходити на зустріч один одному. Ми мусимо дивитися один одному в очі, потискати руки, обійматися, сперечатися. Людина має йти до людини. Залишаючись наодинці з нашими страхами, ми не можемо нічого. Війна показала нам силу горизонтальних зв’язків. Я вірю в силу перетинів і не обов’язково, щоб всі думали однаково. Бо ми всі творимо велике суспільство українців. Для нас, як для християн – це базова історія. Мені б хотілося, щоб українці більше переживали «таїнство зустрічі» ( посилається на однойменну книгу Владики Венедикта Алексійчука).