Подкаст «У molo є питання» / 11 епізод
У такі турбулентні часи важливо рефлексувати на те, що відбувається зараз, та обговорювати контекст «нової реальності». Коли війна закінчиться, у нас з’явиться вікно можливостей почати щось нове, переосмислити життя, цінності та навіть нашу ідентичність. Про це треба думати вже зараз, щоб потім мати основу для майбутнього. У наших подкастах “У molo є питання” ми говоримо з молоддю про молодь, і про стани та позиції молоді у системі координат перебудови України у часі та після війни, виходячи з локальних, міжособистісних та внутрішніх викликів. Ведучий подкасту Олег Малець разом з гостями говорить про важливі речі, щоб врешті-решт молоді не стати втраченим поколінням.
SoundCloud: https://bit.ly/3yhDBVL
Spotify: https://spoti.fi/3ygmLXo
Apple Podcasts: https://apple.co/3Rz4Ulj
Google Podcasts: https://bit.ly/3rzYZlz
MEGOGO audio: https://bit.ly/39YAyJi
Подкаст "У molo є питання" реалізовується МолоДвіж Центр. Львів / MoloDvizh Center. Lviv у співпраці з UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення в Україні. Гостем одинадцятого епізоду стала Оксана Дащаківська, представниця фонду “Відродження” та викладачка УКУ.
У нашому матеріалі стисло переповідаємо одинадцятий випуск подкасту.
Сьогодні у нашому завершальному епізоді першого сезону цього подкасту ми поговоримо про особливе, глибоке та філософське питання - про втрачене покоління. Що ж воно таке?
Варто сформулювати, що таке саме поняття покоління. На мою думку, це один з таких концептів, яким ми намагаємося спростити та пояснити світ. Ми хочемо усвідомити, чому батьки не розуміють дітей, а діти - батьків, чому ті цінності, які були вчора, вважаються неприйнятними сьогодні. Ми використовуємо це поняття покоління для того, аби означити, як змінюється сприйняття світу від людей одного віку до людей іншого віку. Ми могли спостерігати трансляцію цього питання раніше в мистецтві чи літературі, але дуже гостро воно стало наприкінці XIX - на початку XX ст., в часи революцій, війн та тектонічних змін. Тоді почали говорити, що з кожним поколінням люди вимагають більшої справедливості, визначеності, демократії, політичних змін та права більшої участі. Концептуалізувалось це поняття в соціологічно-політичному вимірі в середині - наприкінці XX ст.
Символічним відліком поколінь є дата народження в той чи інший історичний проміжок часу. Соціологи пояснюють такі межі спільним проживанням певних історичних подій, спільними досвідами соціалізації, способами дорослішання, контекстами, а також рівнем економічного життя. Зі зміною ціннісних орієнтирів та сприйняття світу трансформуються способи комунікації, ведення бізнесу, ставлення до громадської активності та прав людини. Змінюється й крок, з яким відбуваються ці переміни. Ми можемо спостерігати, так би мовити, стиснення соціального часу: якщо раніше межі поколінь вимірювались довжиною в приблизно 30 років, то зараз мова йде про 15 років, а хтось навіть робить сміливі припущення, що з терміном 7-8 років ми вже отримуємо нове покоління з відчутно іншими очікуваннями та підходами до життя.
Одним з елементів критики теорії поколінь був географічний аспект. Вона не може бути глобальною, оскільки в кожній країні є свої контексти. Тому, кажуть, що умовно мілленіали - це перше покоління в Україні, яке відповідає західним демократіям; ми трохи дотягнулися до європейських норм, і в нас дещо вирівнялися контексти.
Які тоді характеристики саме втраченого покоління?
Втраченим поколінням вважають те покоління, яке пережило досвід війни, адже травма цих людей провокує інше бачення світу. Власне історичний досвід формування покоління визначає, якою мірою воно втрачене. До речі, в українському контексті немає жодного покоління, яке б не бачило війни. З одного боку, теперішня війна може бути нашою ще одною втратою. Такий прожитий досвід змушує нас по-іншому ставитись до інших країн. До прикладу, ми можемо очікувати або й навіть вимагати їхню допомогу чи певну компенсацію. Ми можемо забувати, що ці країни живуть в інших контекстах. Натомість ми, які перебуваємо в умовах виживання, деколи не можемо зрозуміти їхніх довготривалих кроків, оскільки ми приймаємо рішення за лічені години, ранки чи дні. Проте, з іншого боку, я більш як переконана, що ці втрату та слабкість ми можемо трактувати як нашу силу. Оскільки цей складний досвід зробив нас більш згуртованими, сприяв появі навички оперативного мислення під час світової невизначеності. Кожна травма - це завжди досвід, завдяки якому ми стаємо тими, ким ми є. Це дало нам сенс життя, який виявився в таких простих речах, як-от мати можливість зробити собі зранку кави. Ми точно знаємо, заради чого боремось. Ми не завмираємо, ми наділяємо свої вчинки змістами та стаємо поведінковою моделлю для інших. Тому я б сказала, що ми - не втрачене покоління, а віднайдене покоління, віднайдений сенс цього світу.
Чим відрізняється покоління молоді віком 14-35 років від решти населення?
Мені здається, що навіть 14-річні та 32-річні - це вже різні люди з іншими цінностями. Згідно з моїми суб’єктивними спостереженнями та дослідженнями, з якими я ознайомлена, головною відмінністю, яку б я хотіла підкреслити, є ставлення молоді до прав людини, власної гідності та вміння виставляти особисті кордони від навколишнього світу.
Другою ознакою є повага до іншого та більш прихильне ставлення до різноманітності. Молодь експериментує, не погоджується із стереотипами, піддає їх ревізії та має сили чинити опір суспільному тиску. Мені це імпонує, адже завдяки цим речам світ стає більш інклюзивний.
По-третє, я б також хотіла відзначити наявність аналітичного мислення. Яскравим прикладом цього є вміння робити меми, адже це не так легко - передавати світ в одній картинці. І четвертою відмінністю є те, що попередні покоління сприймали державу більше як супротивника та вбачали необхідність контролювати владу, як-от за допомогою вотчдог організацій. Натомість молодим людям потрібен радше не контроль, а передача делегації, у них є бажання бути співвласниками держави.
Які зміни відбулися для української молоді після 24 лютого?
Війна змінила все, причому не тільки для молоді, а для кожного із нас. Насамперед, для нас дуже важливою стала цінність життя. Ми усвідомлюємо, що не можна перебути, потрібно прожити, ми почали знаходити сенси у кожному дні. Таким чином ми почали більш відповідально ставитись до того часу, який нам тут виділений, і думати про наслідки своїх вчинків, а найперше їх вплив на перемогу України.
Також для нас змінилась й цінність грошей. Я дуже очікую, що це обернеться в іншу річ - в розуміння того, що гроші - це наша економіка, що потрібно ставати більш підприємливими. Я сподіваюсь, що ми будемо відповідальними не тільки у волонтерстві, а й в роботі, в підтримці економіки зсередини та ставленні до грошей як до економічного ресурсу нашої держави.
На цій хороші ноті ми закінчуємо перший сезон подкасту “У molo є питання”. Будьте тим покликаним поколінням та співвласниками нашої держави. Вірте в Україну, вона обов’язково переможе.