Подкаст «У molo є питання» / 1 епізод

20 Червня 2022 р.
Молодь є рушійною силою навіть у найскладніших ситуаціях. Власне це відбулося у перші хвилини війни, коли кожен та кожна з нас організувалися та були максимально корисним та ефективними, щоб працювати з ситуацією війни, рятуючи власні життя та наших рідних.

У такі турбулентні часи важливо рефлексувати на те, що відбувається зараз, та обговорювати контекст «нової реальності». Коли війна закінчиться, у нас з’явиться вікно можливостей почати щось нове, переосмислити життя, цінності та навіть нашу ідентичність. Про це треба думати вже зараз, щоб потім мати основу для майбутнього. У наших подкастах «У molo є питання» ми говоримо з молоддю про молодь, і про стани та позиції молоді у системі координат перебудови України у часі та після війни, виходячи з локальних, міжособистісних та внутрішніх викликів. Ведучий подкасту Олег Малець разом з гостями говорить про важливі речі, щоб врешті-решт молоді не стати втраченим поколінням.

 

Слухати тут:

👉 SoundCloud: https://bit.ly/3wmtlez

👉 Apple Podcasts: https://apple.co/3Mp2Iv3

👉 Google Podcasts: https://bit.ly/3MDUQGh

👉 MEGOGO audio: https://bit.ly/39YAyJi

 

Подкаст "У molo є питання" реалізовується МолоДвіж Центр. Львів / MoloDvizh Center. Lviv у співпраці з UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення в Україні. Гостею першого епізоду подкасту стала Олена Вузька, операційна менеджерка Української волонтерської служби. Місією її організації є формування культури волонтерства та взаємодопомоги в Україні. 

 

У нашому матеріалі стисло переповідаємо перший випуск подкасту.

 

Що таке волонтерство?

Складно сказати. З одного боку ми маємо певні законодавчі визначення із загальної декларації волонтерів. З іншого, волонтерство — це для кожного щось своє.

 

Якщо говорити офіційними термінами, то це безоплатна добровільна суспільно-корисна праця, яку волонтер робить, щоб покращити світ навколо. Якщо говорити більш натхненно, то тут кожний має можливість вирішити, чим є волонтерство для нього.

 

Як на мене, волонтерство — це, перш за все, люди. Люди, які тебе оточують, які у і тобі ставати кращим/ою, з якими ти рухаєшся надалі. Культура волонтерства, яку ми з Українською волонтерською службою розвиваємо, для мене стала певним феноменом, за якого кожний громадянин країни знає, що він може долучитися до волонтерства, та знає, як йому це зробити.

 

Як змінилася сутність волонтерства після 24 лютого?

 

Думаю, що вона не змінилася і залишається сталою вже дуже довго. Проте разом із певними викликами у суспільстві змінюються форми волонтерства. 

 

Якщо говорити про Україну до 24 лютого і дивитися по нашому сервісу «Волонтерська платформа», де на той час було понад 12 категорій (від допомоги тварин до волонтерства у пробації), то після повномасштабного вторгнення категорії змінилися майже повністю: деякі форми набрали більшої популярності. Наприклад, допомога захисникам, допомога ВПО тощо. 

 

Точних цифр щодо кількості волонтерів після 24 лютого я дати не можу, але з особистих відчуттів та із залученості волонтерів до Української волонтерської служби, то можу сказати, що вона збільшилася. За останні два місяці тільки з нами працювали 150 000 волонтерів, яких ми перенаправляли в інші організації. 

 

Якщо говорити про загальну систему, то кількість волонтерів завжди зростає під час кризи. Адже багато хто, коли бачить проблему поруч, то долучаються до того, щоб зменшити її наслідки. Таким чином кількість волонтерів зростає, коли у них є потреба. 

 

Чи повинна кожна молода людина в Україні волонтерити?

 

Коли ми говоримо про розвиток культури волонтерства в Україні, тут немає слова «повинний». Волонтерство — це добровільна робота.

 

По тому, що я чула від людей протягом роботи зі сферою, багато хто волонтерить, не називаючи свою працю волонтерством. Вони не розуміють, що якщо ти приділяєш 15 хвилин свого часу, щоб вигуляти собачку з притулку, то це теж волонтерство. Вони думають, що це повинно бути чимось дуже масштабним, що волонтери жертвують собою, щоб врятувати світ, що це виключно супергерої, які спасли не одну тисячу життів. Але волонтерство може бути маленьким і не займати багато часу, проте бути системним. 

 

Чи можливо очолити волонтерство в Україні? Чи повинна бути одна установа, одна людина, яка є «Головним волонтером країни»?

 

Це спірне питання. З одного боку, повинні бути стейкхолдери, які є авторитетними у певних сферах. Це або одна дуже сильна, або декілька менших організацій у коаліції, які власне розвивають культуру волонтерства в Україні. З іншого боку, має бути людина на рівні держави, яка підтримує волонтерство та громадянське суспільство, пушить процеси у державі. Це стосується як закону про волонтерську діяльність, так і в цілому підтримки з боку держави на законодавчих рівнях. 

 

Ще з іншого боку, між усім цим має бути співпраця із сектором бізнесу. Існує велика гілка роботи із корпоративним волонтерством, яка до початку війни добре розвивалася в Україні. Багато компаній навчалися у нас того, як працювати у сфері волонтерства зі своїми співробітниками. Не знаю, які показники зараз, але співпраця трьох сторін суспільного трикутника повинна зберегтися.

 

Вище я описала ідеальну картинку. І хоча світ не може бути ідеальним, але волонтерство впевнено рухається у тому напрямку та, сподіваюся, дуже скоро до того дійде.

 

Чи присутній якийсь хаос у розвитку волонтерського руху? Як його побороти?

 

Присутній, звичайно, що тут гріха таїти. Але він систематизується. Навіть якщо порівняти 2014 і 2022 роки.

 

Що відбувається із волонтерством під час кризи? Волонтери відчувають внутрішню мотивацію для подолання її наслідків і починають робити все, що, на їхню думку, потрібно, для того, щоб ці ризики мінімізувати. Тоді починається хаос, адже люди хочуть допомогти як-небудь, але не знають як. 

 

Що ми бачимо зараз? Те, що цей хаос досі присутній, але більшість людей приходять до профільних організацій, фондів та донатять їм, щоб підсилити. Вони співпрацюють з організаціями, які вже багато років є експертами у сфері і які знають, що відбувається. На початку повномасштабної війни мало хто щось розумів, але дехто панікував, а дехто розклав все по полицях, переформатував діяльність і пішов працювати далі.

 

Якою повинна бути доля тих груп, які 24 лютого об'єдналися навколо гуманітарної, військової допомоги, не маючи попереднього досвіду?

 

Ми запустили велику базу ресурсів, які зараз допомагають на різних фронтах і кожний із яких ми перевіряємо. Я помітила, що багато ініціатив, які утворилися 24 лютого чи незадовго після тієї дати, або вже розпалися, або перейшли на більш системну роботу. Це історія про те, що ініціатива не може довго жити, якщо вона не переходить на операційні процеси. 

 

Насправді це дуже класно, бо люди, які ніколи не долучалися до громадського сектору раніше, починають більше спілкуватися з людьми зі сфери, більше втягуватися у цей процес, стають більш ефективними у контексті допомоги. 

 

Екосистема працює. Ці люди дізнаються про волонтерство, навчаються того, про що взагалі ніколи не чули, і таким чином громадський сектор росте.

 

Роль держави та бізнесу у волонтерстві: якою вона є, якою має бути, і як вибудовувати межі між ними?

 

 

Мабуть, немає суперправильної відповіді на це питання, але спробуймо розібратися. Держава — це дуже бюрократичний, повільний, проте авторитетний механізм. Громадянське суспільство і волонтери — швидкі, хоча часто несистемні у довгій перспективі. Якщо є криза, волонтери закривають її оперативно, багатьма ресурсами, але ненадовго.

 

Тому коли ми говоримо про взаємодію волонтерства та держави, то волонтерство — це те, що швидко закриває потребу і дає час державі «роздуплитися», подумати, зрозуміти бюрократичні моменти і перехопити ініціативу. 

 

Думаю, завжди виникатимуть кризи, до яких ніхто не готовий: пандемія, війна. І волонтери їх якраз добре перехоплюють. У час коронавірусу громадський сектор закупляв ШВЛ-апарати, доставляв продукти тощо. Тоді держава мала час, щоб зрозуміти, як працювати із локдаунами і як мінімізувати ризики від кризи.

 

Коли почалося повномасштабне вторгнення, держава швидко включилася – і це супер. А проте волонтери відіграли вагому роль у підтримці окремих батальйонів, у невеликих справах, які склалися у загальну картинку. Тому ніколи не буде такого, що волонтерство стане непотрібним, просто співпраця із державою буде ставати кращою, я у цьому впевнена. 

 

Якщо ми говоримо про волонтерство і бізнес, то класно, що тут взаємодія відбувається в обидві сторони. Якщо компанія розвиває корпоративне волонтерство, то більше людей дізнаються про нього, долучаються до нього, а тоді несуть у свої сім'ї, до своїх дітей. Не всі люди в Україні знають, як працює громадська організація, тому якщо ініціатива йде від бізнесу, то це дуже полегшує роботу у громадському секторі і сприяє розвитку волонтерства в Україні.

 

Що стопить розвиток волонтерства в Україні?

 

 

Я б сказала, що стереотипи. Адже навколо волонтерства їх крутиться справді багато. Є люди, які сприймають це як щось стихійне, дитяче. Ніби діткам-студентам немає що робити, тому вони прийшли волонтерити. Але робота із волонтерами — це про менеджмент, бо залучення волонтерів — це добре, але надалі з ними потрібно працювати і переходити у системну роботу. 

 

Власне, є багато стереотипів, через які люди не долучаються до волонтерства. Є навіть дані, що для того, щоб людина долучилася до волонтерства, вона має рік стабільно чути про сферу. Тому якби стереотипів існувало менше, то можливо і люди швидше долучалися б.

 

Що, кому і скільки винен волонтер? Яку відповідальність він/вона несе?

 

Це питання можна розглядати з моральної або ж з юридичної точок зору. Спробуймо з обох. 

 

З моральної — є якась внутрішня відповідальність і волонтери зазвичай її дотримуються. Якщо було чітко проговорено, що потрібно зробити А, Б та Ц, то волонтер, швидше за все, його зробить. Якщо цієї домовленості немає, то люди можуть піти на якісь інші тусовки, тому що часто є кілька волонтерств, до яких вони долучаються і залишаються там, де є якась чіткість. 

 

Якщо говорити про юридичний аспект, то є процедури підписання договору про волонтерську діяльність, де можна чіткіше прописати, хто, кому і що зобов'язаний. Його не потрібно лякатися, бо він не є суперзобов'язуючим. Ми в Українській волонтерській службі підписуємо договори з агентами волонтерства, які працюють із нами рік: ми їх навчаємо, возимо по Україні і робимо для них цілу програму, а вони протягом року волонтерять і розвивають волонтерство у своїх містах — від Києва до Жмеринки. Власне, якщо вже є договір, то у людини з’являється психологічна відповідальність, але волонтери насправді нікому нічого не винні, бо це добровільна діяльність.

 

Як волонтерство змінює країну? Яку роль відіграє у державній трансформації?

 

Провідну роль. По-перше, волонтери оперативно підхоплюють процеси. По-друге, вони постійно прагнуть розвитку, яке переходить інколи всі межі. Умовно коли ми розвиваємо розвиток разом із розвивальними розвитками. Часто волонтери долучаються до освітніх програм, і приносять неформальні, свіжі, нові ідеї, які допомагають щось покращити. Ці люди — це завжди джерело нових та швидких думок, це завжди джерело чогось нового. 

 

Якщо говорити про волонтерство загалом, то це велика спільнота людей, яка прагне розвитку і яка є відкритою для кожного, незалежно від віку, статі тощо. Тут кожний може розвиватися і робити надзвичайні речі, про які він ніколи навіть не думав. 

 

Потрібно пробувати нове, а волонтерство — крутий ресурс для цього. Воно дає можливість долучитися до різних спільнот та отримати знання і навички. Я, наприклад, починала із волонтерства, а зараз вже 4 чи 5 років працюю у громадському секторі. Саме волонтерство стало для мене стартом — і так само воно може стати стартом для вас.