Подкаст «Менталочка» / спецепізод
«Менталочка» — подкаст про переживання молоді у час війни. Це делікатні інтервізійні розмови про теперішній інтенсивний досвід, про питання, які сидять у голові і які молодь наважується врешті гучно озвучити.
Ведучими подкасту стали експертка з питань ґендерної рівності Яна Пекун та кризовий психолог Олексій Удовенко, які за допомогою розмов намагаються знайти відповіді на поставлені питання. Подкаст реалізовується МолоДвіж Центр. Львів / MoloDvizh Center. Lviv у співпраці з UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення в Україні.
SoundCloud: https://bit.ly/3E0W5hg
Apple Podcasts: https://apple.co/3rbmtgy
Google Podcasts: https://bit.ly/3UDAIrY
MEGOGO Audio: https://bit.ly/3nuvTSr
У нашому матеріалі стисло переповідаємо спецепізод подкасту, в якому ведучі разом із гостем Олегом Мальцем говорила про кризи молодості, набуття досвіду та швидке дорослішання під час війни.
Олексій: Мені дуже подобається фурмулювання “процес молодості”. Не молодість, як якийсь етап, а як щось, що відбувається.
З точки зору психології у нас є сукупність криз. Будь-який процес дорослішання - це одна суцільна травма, через яку ми проходимо, травмуємося і зростаємо через це. Якщо ми продовжуємо цей рух, то весь такий період і можна називати молодістю.
Яна: З точки зору психології у молодості є чіткі межі?
Олексій: Юність взагалі до 25 років рахується. Є така наука, як вікова психологія. Вона описує межі, в яких може рухатися психіка особистості і певні процеси залежно від віку. І відповідні кризи, які виникають частіше, рідше і так далі. Нормальним вирішенням молодості є зрілість. Це відбувається за рахунок кризи чверті життя. Це десь 20-30 років. В цьому проміжку людина повністю проживає останню сепарацію від значних фігур в її житті, тобто це стосується не тільки батьків, а й будь-яких людей, від яких вона може залежати. Відбувається сепарація і людина стає повністю самостійною, незалежною. Це в теорії. Тут питання в тому, що ця криза далеко не завжди так вирішується. Інколи вона вирішується в 50, а інколи до кінця життя не вирішується.
Олег: Взагалі для мене ці категоризації та рамки молодості є відносними і специфічними, бо ВООЗ визначає вік молоді за показниками ментального і фізичного здоров'я до 44 років. Проте і ООН, і уряди держав якось по-різному це градують. Цікавий момент, 14-35 років, якраз виходячи з такого суспільного, соціально-економічного, культурного аспектів, то для мене це вік, в якому людина зазнає найбільшої кількості суспільних переходів, тобто змін свого соціального, освітнього, культурного, ментального статусу. У більшості випадків це про перші досвіди, але і загалом це, наприклад, про те, що ти був учнем - став студентом, жив з батьками - почав жити самостійно. Якраз в цей період людина зазнає найбільшої кількості, насиченості оцих переходів і перших досвідів.
Яна: Це може викликати нижчий рівень якості життя. Але я доведу думку про кризи, про цю градацію зокрема. Зрозуміло, що цей перехід викликає певну потребу в адаптації до нових умов. Війна, ковід - це все теж кризи. Це про адаптацію до чогось нового. В процесі життя, умовно від 25 років, але до цього є ще попередні кризи, а потім криза середнього віку. Фактично в житті людини є дуже мало періодів, коли вона в сталому стані. Навіть на пенсії люди літнього віку мають кризові стани.
Олег: Після віку молодості середня температура по палаті життя більш рівна. До того вона скаче.
Яна: Про середню температуру по палаті - це ж про досвід. Людина протягом життя його здобуває. У нас ж є якась обмежена кількість опцій для можливості здобуття досвіду, залежно від того, як людина живе, які її цінності, принципи, що вона обирає в своєму житті. До 30-40 років вона вже побачила достатньо багато речей, які можуть з нею відбуватися, і тоді це вирівнюється.
Олексій: В цей момент виникає ілюзія щодо того, що я більш адаптивний, ніж юнак, наприклад. Хоча насправді це навпаки.
Яна: І тут починаються проблеми кризи поколінь. Чому відбуваються конфлікти і часто складно дійти спільної мови з людьми старшого віку? Тому що між поколіннями є значна прірва, яка визначається відмінністю ментальної адаптації до змін.
Олексій: Мені згадується історія про єгиптян, які в своїх записах сварилися, що нові покоління зовсім не поважають богів, погано виконують роботу. Оце нарікання на наступні покоління є характерним для людини, як для виду.
Яна: Я думаю, що так відбувається, бо в нас нема культури “life long learning”, ми не вчимося протягом життя. Це ж певна культура, яку теж треба впроваджувати, якої бракує нашому суспільству. Для покоління Z телефон, наприклад, - це те, що вони мають з народження, те, в чому вони отримують інформацію.
Олег: Наш подкаст присвячений дню молоді. Цього року його тематика - солідарність поколінь. ООН каже, що ця тема зараз важлива і актуальна, бо для досягнення цілей сталого розвитку потрібне залучення всіх поколінь, а щоб всі включалися, треба, щоб між ними було якесь розуміння, якась комунікація.
Олексій: Саме передача знань від покоління до покоління дозволила людині мати інформаційний прогрес, накопичити знання.
Яна: Тут є якраз ризик. Це про розрив поколінь, бо покоління Z має доступ до інтернету, інформації з народження. Часто така опція дозволяє їм знецінювати досвіди і знання інших поколінь. У мене є відчуття, що часто покоління Z може дозволяти собі знецінювати досвід навіть міленіалів, при тому, що між нами не така велика різниця.
Яна: Насправді 20-25 років - це достатньо великий період часу для того, аби усталити форми цінностей, принципів. Мені здається, що інновації тепер впроваджуються значно швидше. Але до покоління Z було покоління міленіалів, ми тільки отримали доступ до інтернету. А до того ці процеси були ще повільнішими. А тепер між поколінням Z та іншими поколіннями ці терміни все звужуватимуться.
Олег: Коли йде мова про те, що є покоління альфа, наступне після Z. Це цікавий момент, бо в цій теорії є декілька дослідників, які просувають різні позиції щодо вікових меж. Проте питання в тому, коли закінчується одне покоління і починається інше. І теза тут в тому, що через науково-технічний, інформаційний прогрес став більш динамічним і набуття принципів, цінностей життя швидше змінюється, тому ми й швидше дорослішаємо.
Яна: Я погоджуюся, але в мене є відчуття, що нам варто перейти до дуже актуальної теми про війни, кризи. Раз в покоління виходить так, що покоління застає певну кризу або дуже багато криз, як в теперішньої молоді. І в мене таке враження, що вона мусила неймовірно швидко подорослішати, але в розрізі нашої нації ми повертаємося до цінностей, до нематеріальних, а більш духовних питань, тобто покоління Z обирає на випускний сукню, яку потім можна одягнути ще раз. А покоління міленіалів одягало на випускний сукню в кристалах, наприклад, яку просто можна в музей здати потім. Оця нераціональність притаманна більше попереднім поколінням, зокрема нашому, але поколінню Z це менш притаманно. Війна впливає на них таким чином, що вони починають відчувати цінності глибше, ніж на свій вік.
Олег: Людина в своєму житті проживає різні досвіди і перебуває в різних середовищах, які сама формує і таким чином набуваються колективні цінності. Екологічні питання, про які Яна говорила, теж перебувають у цій категорії. Відповідно до цінностей якихось людей і об’єднують у покоління, тому що зараз на часі такі речі, бо так склалися зовнішні чи внутрішні чинники. Ця теорія визначає покоління всього світу, там немає якихось географічних меж, що теж говорить про кризи, які проживає все суспільство всього світу. Ми проживаємо колосальну кризу, і українська молодь дуже швидко дорослішає. В українському контексті можна використати термін “прокачана молодість”. Але цю кризу не проживають наші колеги з Австралії, наприклад.
Яна: Що означає ця теза про швидше дорослішання?
Олег: Дуже швидке набуття нових скілів. Тоді, коли ти береш більшу масу відповідальності за себе, близьких, ніж ти б в нормальному стані, не воєнному, міг би прийняти на себе. Це пришвидшення всього, тому що, можливо, життя завершиться швидше, ніж ми того очікуємо.
Яна: Насправді ризик смерті загострює наші внутрішні духовні потреби у відчутті того, як ти ідентифікуєш себе, як ставишся до якихось речей. Скіли - це зрозуміла річ, бо треба комунікувати, швидко адаптовуватися. Проте саме це і впливає на зміну поколінь в цій теорії. Саме ця криза і швидке дорослішання як наслідок означає, що наступне покоління вже від народження буде із цими скілами. Уявіть, наскільки вони будуть кращими за попередні покоління.
Олег: Це про солідарність поколінь, якщо ми вже думаємо, наскільки наступні покоління будуть кращими за нас.
Яна: Олеже, я часто чую, як ти кажеш, що ми втрачене покоління. Мене це завжди злить, бо я так не вважаю, ми нічого не втратили, тільки купа можливостей. А потім починаю сумніватися. Я хочу, щоб ти пояснив, що це означає.
Олег: У перші тижні війни я розумів розпач і трагедію всього, що відбувається, але разом з тим бачив, які ми круті і скільки ми всього робимо і тому я комунікував, що ми горде втрачене покоління, тобто покоління, яке зазнало багато тих втрат, яке зазнало моменти тієї нереалізації, відсутності тих правильних можливостей, які були до війни, але разом з тим ми здобули щось нове. Ми прагнемо здобувати, і в цьому суть гордого втраченого покоління.
Яна: Окрім питання фіксації на цінностях, я все одно віддаю належне доступу до інтернету. Це велика перевага, бо ми можемо онлайн об'єднуватися. Створити тилову армію, яка може онлайн працювати. Це про включеність і залученість.
Олексій: Ці цінності якраз за рахунок дуже тісної комунікації переплітаються. Ми задумані для того, аби адаптуватися. Без криз не буде адаптації, без адаптації не буде розвитку. За жахливими кризами завжди слідує розвиток.
Яна: Хочу ще поговорити про активність молоді. Це залежить від різних факторів, але є чітка відмінність між молоддю активною і пасивною. Як ставитеся до цього?
Олексій: Вся справа в мисленні. Попередні покоління менш критичні, ті одиниці, які були критичними, стали відомими у своїх галузях згодом. Зараз є тренд до критичного мислення і можливо тому у нас є такий сильний науково-технічний прогрес. Ми пришвидшуємо темп за рахунок того, що починаємо мислити по-іншому. Ми почали бути більш прагматичними, але справа в тому, що ми постійно ставимо собі питання “навіщо я це роблю” і від того відштовхуємося у діях.
Олег: Немає активної чи пасивної молоді. Вона вся активна, просто по-різному. А як виміряти це? Яким індексом, яким коефіцієнтом, наскільки ти активний? Тут неможливо виміряти її, бо вона проявляється в різних аспектах. Хтось буде щоденно волонтерити в гуманітарному штабі, хтось буде донатити. Проте ці люди однаково активні.
Яна: Зачепимо ще тему ейджизму (дискримінації за ознакою віку). Вона може бути присутня в обидві сторони. Спостерігаємо ми її повсякчас, починаючи з вставання з крісла в громадському транспорті, закінчуючи прийомом на роботу і дискримінацією в колективі, якимось мобінгом за рахунок того, що приходить молодий спеціаліст і отримує хвилю хейту за те, що він намагається інтегруватися в колектив. Або навпаки коли старших людей не приймають на роботу, бо вони будуть вже менш активними. Тому дуже важливе для всіх поколінь навчання критичному мисленню, яке руйнує стереотипи і зменшує рівень дискримінації. У цьому і є солідарність.