Подкаст «Менталочка» / 8 епізод
«Менталочка» — подкаст про переживання молоді у час війни. Це делікатні інтервізійні розмови про теперішній інтенсивний досвід, про питання, які сидять у голові і які молодь наважується врешті гучно озвучити.
Ведучими подкасту стали експертка з питань ґендерної рівності Яна Пекун та кризовий психолог Олексій Удовенко, які за допомогою розмов намагаються знайти відповіді на поставлені питання. Подкаст реалізовується МолоДвіж Центр. Львів / MoloDvizh Center. Lviv у співпраці з UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення в Україні.
SoundCloud: https://bit.ly/3A0pCDO
Spotify: https://spoti.fi/3QUChPH
Apple Podcasts: https://apple.co/3dvzoGw
Google Podcasts: https://bit.ly/3QCHnAf
MEGOGO Audio: https://bit.ly/3nuvTSr
У нашому матеріалі стисло переповідаємо восьмий випуск подкасту про токсичні маскулінність та фемінність і гендерні стереотипи.
Яна: Як людина, яка працює з темою гендерної рівності, я дуже часто повертаюсь до часу радянського союзу, який чітко навішував патріархальну систему, відчуття соціокультурних ролей, статей. Тобто не можна було бути інакшим, ніж конструкція, яку на тебе навішували. І ця конструкція була ідентична в чоловіків і жінок, але різна за своєю суттю. Бути нежіночною стереотипно, або немужнім стереотипно - це каралося виключенням із соціуму, булінгом. Це річ, від якої нам потрібно відмовитися, обнулити її, бо такий наслідок радянського союзу досі впливає на нас негативно. В принципі гендерна нерівність формується якраз через гендерні стереотипи. І тут дуже важливо зрозуміти, що є речі, з якими нам комфортно, і є речі, які нам нав’язані. І основне питання, яке виникає, саме в цьому моменті: як це зрозуміти? Тому що немає нічого поганого в класичній традиційній сім’ї, коли є розподіл занять, обов'язків. Якщо це обговорено і якщо ніхто не проти. Зазвичай коли хлопець і дівчина одружуються, то вони вступають в шлюб, маючи досвід своїх батьків і певного розподілу оцих соціально-культурних ролей, і в цьому вони можуть в процесі почуватися некомфортно. І коли людина не ставить собі запитання “а як мені окей? а що мені подобається і що мені з цим робити?”, тоді і виникають оці всі проблеми. І якщо розкопувати цю тему, то насправді домашнє насильство як явище дуже часто спричинене саме гендерними стереотипами і неможливістю реалізувати себе у власній сім’ї таким/такою, як людина є.
Олексій: Коли людина відчуває внутрішній конфлікт, невдоволення і проектує його на оточуючий світ. Це стосується також насильства, як з боку чоловіків, так і з боку жінок. Наведу тут більш зрозумілий для себе приклад. Я дуже часто стикався з такою штукою, коли чоловік, який не до кінця розуміє себе, свої потреби, бажання, починає своє невдоволення проектувати на оточуючих і починається насильство.
Яна: Важливо розуміти, що фізіологічні відмінності також часто є причиною відмінностей соціально-культурних ролей. Бо чоловіки фізично є сильнішими, витривалішими. Ця маскулінність, стереотипність про силу і мужність.
Олексій: Я великий фанат антропогенезу, того як з'явилася людина. Для мене це заворожуюча історія про виникнення мозку і гендерних ролей в тому числі. Те, про що ми говоримо, називається статевий диморфізм, різниця між статями. І логічно в деяких видів його немає. Наше суспільство формувалося внаслідок дії цього диморфізму. Так, у нас є різниця, вона зумовлена нашою біологією, яка виникала мільйони років і ми зробили еволюційний крок і зараз цей диморфізм не грає ролі. Наприклад, жінки більш витривалі, ніж чоловіки. Це зумовлювало їхню роль в суспільстві. Я маю на увазі витривалі фізіологічно, в плані наприклад, бігу. З іншого боку чоловіки більш сильні, витривалі на коротких дистанціях. І в цьому контексті логічно, що у нас сформувалося маскулінне патріархальне суспільство, але зараз на перший план вийшов інтелект.
Яна: Це якраз і є наш прекрасний шанс для того, аби зруйнувати гендерні стереотипи. Бо інтелект - це наше все.
Олексій: Що ж таке гендер?
Яна: В якийсь момент люди почали розуміти, що ці ролі чоловіка і жінки можуть не співпадати з їхніми відчуттями. От власне гендер - це про те, як ми себе відчуваємо. Важливо розрізняти, що гендер і сексуальна орієнтація - це різні речі.
Олексій: Сексуальність є частиною гендеру, правильно?
Яна: Правильно, але не обов’язково. Загалом є більше 50 видів гендерів.
Олексій: Я вважаю, що є 7 мільярдів гендерів.
Яна: Основна суть полягає в тому, щоб не змішувати, а розрізняти усі ці поняття. Якщо хлопчик одягається в принцесу, то це не означає, що він гей. Це ж абсолютно не пов’язані речі. У людини може бути таке відчуття естетики. Хоча принцеса - це теж гендерно стереотипний образ.
Олексій: Тут дуже тонка грань до деавізації, відхилення. Тому що під впливом гендерних стереотипів можуть ще й відбуватися відхилення від норми в психічному і психіатричному планах. Якщо ми говоримо про визначення сексуальності, то там може бути сто мільярдів варіантів. А якщо ми говоримо про те, що поведінка людини не відповідає дійсності, в якій вона живе, то це вже проблема.
Яна: Я знаю зі своєї практики, що в підлітковому віці люди починають ідентифікувати себе, розуміти себе і шукати відповіді на питання хто я такий/така. І в цей момент починається найцікавіша подорож до світу знайомства з собою. Ми найчастіше починаємо привласнювати собі якийсь гендер. І часом ми можемо не відчувати себе так, як відчували до цього, або просто не знати, бо теж в підлітковому віці паралельно розвивається сексуальність, і тому це такий складний період.
Олексій: Це запитання має звучати постійно: хто я, що мені подобається? Не тільки в якомусь конкретному контексті, а й загалом. Це шлях не тільки до пізнання себе, а й до впевненості в собі. Коли я чітко себе ідентифікую, коли розумію, хто я, що мені подобається, то я впевнений в тому, що я роблю, і це дуже важливо вміти відрізнити себе від інших. Одна з функцій нашої психіки - це вирізняти себе з оточуючого світу. І щоб вміти себе вирізняти грамотно, то треба постійно ставити запитання.
Яна: Нам потрібно точно розкрити поняття токсичних маскулінності і фемінності в контексті війни і відчуття чоловіків, жінок в професійних ролях.
Олексій: Ти зараз говориш про жінок-військовослужбовиць?
Яна: Наприклад, адже я в своїх особистих проєктах розкривала тему гендерних стереотипів стосовно військовослужбовиць і того, що українська армія є другою за чисельністю жінок армією в світі після Ізраїлю. Вже більше, ніж 32 % жінок в лавах ЗСУ на різних позиціях, та зокрема на передовій теж багато. Вони стикаються там і внутрішньо зі стереотипами, і зовнішньо. Жінка, як і чоловік, може бути будь-ким. Проблема полягає тільки в тому, чи є в неї можливість це реалізувати і не стикнутися з хвилею хейту. Токсичні фемінність і маскулінність впливають також на економіку. Якщо ми не дозволяємо людям робити те, що їм хочеться. Кажемо, що це можуть робити тільки чоловіки чи тільки жінки, то вони стають нещасними, робота робиться погано. Питання податків, швидкої плинності кадрів, виплат лікарняних. Скільки людей ходить на лікарняне, внаслідок того, що у них перед тим відбулося домашнє насильство, булінг, нервові зриви чи депресії.
Гендерні стереотипи роблять нещасними всіх людей, бо вони як палиця з двох кінців: стосуються і тієї людини, яка в них живе, і тієї, яка хоче з них втекти. Коли ви сієте гендерні стереотипи, не дивуйтеся, що одного разу ви будете теж від них потерпати.
Олексій: Інколи батьки звертаються до мене із запитом: з моєю дитиною щось не те, полікуйте. Часто це глибоко стереотипізовані люди, тому ми розбираємося із стереотипами в першу чергу, щоб і собі дозволити нормально жити, і дитині, і навколишнім також.
Яна: Стереотипізація починається з того моменту, коли ми розділяємо дівчат і хлопців на рожевий і блакитний, на ляльок і машинок. Історично, до речі, червоний колір - це типово чоловічий колір. В різних національностей, в королів і їхніх придворних були червоні та рожеві накидки, а блакитними були сукні в жінок.
Олексій: Отже, гендер - це про те, як ми себе відчуваємо. Сексуальність може бути його частиною, а гендерні стереотипи працюють за законом бумерангу: коли людина їх поширює, то з часом сама буде страждати від них.