Подкаст «Менталочка» / 7 епізод
«Менталочка» — подкаст про переживання молоді у час війни. Це делікатні інтервізійні розмови про теперішній інтенсивний досвід, про питання, які сидять у голові і які молодь наважується врешті гучно озвучити.
Ведучими подкасту стали експертка з питань ґендерної рівності Яна Пекун та кризовий психолог Олексій Удовенко, які за допомогою розмов намагаються знайти відповіді на поставлені питання. Подкаст реалізовується МолоДвіж Центр. Львів / MoloDvizh Center. Lviv у співпраці з UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення в Україні.
SoundCloud: https://bit.ly/3JyT7kG
Apple Podcasts: https://apple.co/3SvIaUY
Google Podcasts: https://bit.ly/3BLnvGC
MEGOGO Audio: https://bit.ly/3nuvTSr
У нашому матеріалі стисло переповідаємо сьомий випуск подкасту, у якому йтиметься про доречність гумору у час війни, біль, який стає ресурсом для нього та стендап як прояв демократії та лідерства думки. У цьому епізоді до Яни та Олексія долучився гість - стендапер Тарас Яремій.
Тарас: У мене вже профдеформація. Просто у будь-якій ситуації ти бачиш щось смішне, навіть у дуже жорсткій. Гумор на тому і будується, щоб змінити вектор твоєї думки і отримати здивування.
Яна: Якщо пояснити суто з точки зору психології, то це пов'язано із тим, що люди просто напружені у стресових ситуаціях?
Олексій: Я цікавився гумором в структурі психіки, звертався до Фройда. Він вважав це дуже продуктивним захисним механізмом у стресових ситуаціях, бо той дозволяє прожити, усвідомити та не уникати. Тобто ми усвідомлюємо, але наче в структурі нашої психіки є частинка, що ставиться скептично до стресу. Наскільки я розумію, так і будується гумор. Усі сучасні теорії плюс-мінус в ту сторону рухаються: або це розрядка, відпочинок, або це захисний механізм.
Яна: Як ви думаєте, наскільки пов'язаний інтелект із тим, чи людина може жартувати, чи ні? Бо в мене в голові є чітке уявлення того, що тільки розумні інтелектуальні люди можуть дотепно жартувати.
Тарас: Я би не сказав, що всі коміки - інтелектуали. Але вміння аналізувати ситуації, скептично до них підходити, це у коміків присутнє. Наприклад, будь-яку новину ми не можемо упустити просто так, а бачимо в ній різні сторони розвитку ситуації. Ми просто з іншого боку підходимо, розвиваємо своє вміння роками. Я вживу не є смішною персоною, але навчив себе писати жарти.
Яна: Я хочу, щоб ми повернулися до теми гумору під час війни, бо мені здається, що стендап в Україні розцвів новими барвами якраз з приходом війни.
Тарас: Він завжди був, просто на нього ніхто не зважав. А тепер, коли ми відкинули російськомовний контент, то почали помічати щось своє. В перші дні війни, коли ми випускали гумористичний контент, то ще сумнівалися, чи це доречно у такий час. Але ми не спонукаємо людей забути про війну, натомість даємо їм можливість розслабитися і перевести подих.
Олексій: А для вас це було якоюсь саморефлексією?
Тарас: Звичайно. Це про дуже багато емоцій, які ти маєш викласти у якусь форму. Люди розуміють, що це жарт. Найкраще це те, що у нас нема цензури. Ми виходимо і кажемо свою думку з приводу країни-агресора, а люди відповідають, що так само вважають.
Яна: Давайте ще поверну трохи до гендерної рівності. Я дуже радію, що з'являється ще більше нових жіночих імен стендаперок. Є один з моїх улюблених серіалів “Дивовижна місіс Мейзел” про американську домогосподарку в 50-х роках, першу стендаперку. Це серіал про її процес становлення як стендаперки в тих умовах патріархального суспільства, які тоді склалися. Для мене це було відкриттям. Тоді я подумала про те, а хто ж в нас в Україні ці жінки. І тут вони почали поступово мені відкриватися. Проте співвідношення все ще нерівне.
Тарас: А воно так і буде. Я вважаю, що чоловіки смішніші. З них легше сміятися. Коли хлопець знайомиться з дівчиною, йому треба проявити своє вміння жартувати. Воно не є красиве, бо наприклад, ми коміки. Чим ти скромніше виглядаєш, тим ти смішніший. Чим більше в тебе пузо, чим менш ти доглянутіший, тим ти смішніший. Важче написати жарти про те, що в тебе все добре на кшталт “дивіться. який я красивий чувак”,
Яна: Це стереотип.
Тарас: Чому дівчата не можуть бути такими смішними, як хлопці? Бо неприємно хлопцю дивитися на дівчину-комікесу, бо зазвичай, щоб розсмішити людину дівчина має бути не в найкращому вигляді. Я маю на увазі, якщо дівчина дуже красиво виглядає і говорить, як в неї все прекрасно, як вона багато заробляє, то це не буде смішно. Щоб було смішно, треба, щоб з коміка трошки насміхалися. Дивіться, як у нього все погано.
Яна: Добре, твою думку я розумію. Персоналіті я розумію, але це ж стереотип, що ти ніби не так якось виглядаєш чи упередження про ідеальну жінку: вона має бути красивою, тоді в неї є успіх. Але ми можемо бути різні. Жінка може виглядати прекрасно і так само чудово жартувати. Може виглядати менш прекрасно за якимись суспільними канонами, але вона все одно буде прекрасна. Я веду до того, що це все узагальнення.
Олексій: Я стану на сторону Тараса трішечки. Гумор - це ж явище суспільне, без нього гумор не існує. Наше суспільство пронизане гендерними стереотипами, тому зараз воно так, що жінка в стендапі суспільно менш прийнятна, і це радше проблема, яку треба вирішувати.
Тарас: Я не казав, що жінка не може бути красивою в стендапі. Це може бути, просто це дуже рідко буває, на жаль.
Яна: Це констатація факту, окей. Просто загалом мало жінок у стендапі.
Тарас: В стендапі люди закомплексовані, мають свої травми і зазвичай про це розказують. Також це люди, яким потрібна увага. Красива жінка, в якої все в порядку, вона не піде заробляти стендапом на життя.
Яна: Для мене це дуже боляче чути. Всі люди мають травми. Навіть красиві жінки будуть думати, що вони не дуже красиві.
Тарас: Ще є візуальний елемент: коли дівчина розказує, що в неї все погано, але виглядає вона дуже добре, то ти не будеш вірити їй.
Олексій: Я дуже добре пам'ятаю період гумористичної культури в Україні і на території Росії, коли ми жили ще частково цією культурою, коли жіночий стендап це було, коли жінка виходить і розказує про одруження, вагітність і щось дуже стереотипне.
Тарас: Ми вже відійшли від російського стендапу, але ще не прийшли до українського. Серед стендаперів я такий умовно греко-католицький стандарт. А на сході, півдні країни, де є російськомовні міста, там не сильно розуміють ці жарти. Вони сміються, та не розуміють. Мають бути якісь коміки, що говоритимуть на близькі їм теми. Український стендап тільки зароджується, тому не можна вимагати від нього дуже багато.
Яна: Що саме впливає на формування україномовного стендапу? Реакція публіки, історії з факапами, коли кенселять, тоді стендапер і публіка розуміють, що ок, а що - ні?
Тарас: Воно відбувається так, як у всіх країнах. Так само і в США. В них теж дуже багато скандалів. Це природній процес, до цього треба нормально ставитися. Це дає поштовх українському стендапу. Якщо про Саса ніхто не знав, то тепер його знають багато людей.
Яна: Я теж за те, щоб були скандали. Це червоні маркери якраз.
Тарас: Олег Грюндік теж невдало пожартував про ЗСУ, але потім написав стендап про те, як він невдало пожартував про ЗСУ, і це було фантастично.
Яна: Давайте ще поговоримо про невміння з себе жартувати, сміятися. У мене є відчуття просто, що тут є прямий зв’язок з інтелектом і емоційною зрілістю людини. Тобто коли в людини є проблеми з цим, то вона емоційно не доросла і що гумор - це окей. Вона не дружить зі своєю внутрішньою дитиною. Бо гумор це про вміння бути трохи безпорадним. Але інколи буває, що гумор - це частина айсбергу депресії і це захисний механізм. Ми дійшли з Олексієм в попередніх епізодах до висновку, що всі наші травми формують особистість. Що зі стендапом, чи зустрічав ти людей в депресії, а потім він такий виходить і дає жару?
Тарас: В багатьох коміків таке є, по собі бачу. Чим гірше ти живеш, тим смішніші в тебе жарти. Чим менше грошей, тим більше бажання написати щось смішне. Це стосується кожної сфери життя. Всі коміки, яких я знаю, чим гірше в них ситуація в житті, тим він краще виступає. Люди тоді в жартах про погані ситуації впізнають себе.
Яна: Я насправді погоджуюся, бо поки я не стала емоційно зрілою, мені було важко над собою жартувати. Для мене це був шлях, дійти до того, щоб вміти сміятися з себе і жартувати з інших.
Олексій: Звідки взявся сміх? Взагалі показувати зуби у світі тварин - це про ознаку небезпеки. Я показую, що небезпечний. Спочатку це було про агресію і тільки вже потім не про її безпосередній прояв, а про рефлексію. Я сміюся, тому що мені не смішно, - захисний механізм.
Яна: Я ще хочу повернутися в тему лідерства. Люди, які взаємодіють з великою аудиторією, так чи інакше мають вплив на них. То чи є в тебе відчуття відповідальності, коли ти виходиш на сцену?
Тарас: На жаль, відчуваю. Чим ти маєш меншу аудиторію, тим вільніша ти людина. Але так само, чим більша в тебе аудиторія, тим вільніше ти себе почуваєш, бо можеш виступати для своєї аудиторії.
Олексій: Гумор в терапії дуже допомагає, коли ми приходимо до якоїсь ситуації і коли людина усвідомлює її комічність зі сторони, то відчуває полегшення.
Яна: Запрошуємо вас дивитися стендап і шукати для себе героїв і героїнь, щоб підтримувати культуру стендапу, адже це про демократію і вміння нації жартувати про себе.