Подкаст «Менталочка» / 3 епізод
«Менталочка» — подкаст про переживання молоді у час війни. Це делікатні інтервізійні розмови про теперішній інтенсивний досвід, про питання, які сидять у голові і які молодь наважується врешті гучно озвучити.
Ведучими подкасту стали експертка з питань гендерної рівності Яна Пекун та кризовий психолог Олексій Удовенко, які за допомогою розмов намагаються знайти відповіді на поставлені питання. Подкаст реалізовується МолоДвіж Центр. Львів / MoloDvizh Center. Lviv у співпраці з UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення в Україні.
SoundCloud: https://bit.ly/3aP32p3
Apple Podcasts: https://apple.co/39aqdtr
Google Podcasts: https://bit.ly/3H8Gf3D
Megogo: https://bit.ly/3xDeJIl
Подкаст "У molo є питання" реалізовується МолоДвіж Центр. Львів / MoloDvizh Center. Lviv у співпраці з UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення в Україні.
У нашому матеріалі стисло переповідаємо третій випуск подкасту про те, що робити, коли безпечного місця немає, або ж коли безпечне місце вже не зовсім безпечне.
Яна: Давай поговоримо про те, що таке безпечне місце, що таке дім для тебе?
Олексій: Мій дім там, де я і мої близькі люди. Тому що свою роботу я можу взяти в будь-який куточок країни, світу. Всі місця, де мої близькі і рідні, будуть моїм домом, незалежно від безпечності.
Яна: Я розумію, що мій дім там, де мої батьки, там, де моя сім’я, свідомо. Але живу я там, де мені по відчуттям комфортно. Батьківський дім - це місце, де я можу підзарядитися, енергетично, емоційно, це про сімейність. Але жити там очевидно я би не хотіла, бо мене інший шлях.
Олексій: Я часто працюю як психолог з кейсами, коли люди переїжджають в іншу країну і є стандартний список проблем, з якими вони зіштовхуються: це асоціалізація, інша культура, звичаї, депресії, тиск, зрештою мова. А в чому ж різниця? Насправді я якоїсь чіткої відповіді для себе не знайшов, це все ті самі проблеми, крім однієї різниці - немає шляху назад. Можливість у будь-який момент зібратись і поїхати додому, до своїх рідних, де все вже готове, от в цьому різниця мені здається. От це найважче для тих людей, які змушені тікати.
Яна: Сьогодні в нас в гостях Кирило. Думаю, він нам допоможе все ж таки, як людям, які трохи інакше відчувають війну і займаються волонтерством.
Олексій: Чому ти тут?
Кирило: Я тут, бо війна. Я з міста Бердянськ і під час війни проживав у Бердянську. 24 лютого я разом з сім’єю виїхав з міста до села, до родичів в Бердянському районі. Але було дуже незрозуміло, що робити і як себе поводити. Я вирішив, що в селі може бути безпечніше. Але вже через кілька днів було зрозуміло, що всі дороги перекриті росіянами і виїхати з села фактично неможливо. Ми були начебто не в окупації, не було видно військових на вулиці, але виїхати нікуди не можна було. Ми там провели більше місяця і потім в квітні виїхали до Запоріжжя.
Олексій: Як ви приймали рішення? Це був момент чи це було планомірно?
Кирило: Ми приймали рішення саме 24 лютого, щоб виїхати до села. Найскладніше було переконати мою маму поїхати. О 4:58 прилетіла перша ракета, 0 5:00 друга. Взагалі не було відомо, що відбувається. Я почав гуглити новини, а в новинах взагалі нічого, ні слова. Я тоді пізно ліг і от в 4 ранку почав засинати, а в 5 ранку прокинувся від шуму, бо захиталися стіни і почали гудіти машини біля дому і моя дівчина сказала: “Здається нас бомблять, напевно, це війна”. Ще в той час я не розумів, що почалася війна, ще години 2-3 не розумів цього.
Олексій: Що було далі? Ви прийняли рішення поїхати в село, там ви фактично опинилися в оточенні. А як це було емоційно?
Кирило: Перебування в оточенні - найскладніший з емоційної точки зору. З якогось боку нам пощастило, бо в сусідніх населених пунктах було все набагато складніше. Там велися бойові дії і коли заходили росіяни, то були прояви насилля в бік населення. У нашому випадку було дуже ментально складно. Зокрема це була інформаційна блокада. Коли на третій день перестала працювати подача води, то це було незручно, складно, але за кілька днів ми звикли. Коли на три дні відімкнули зовсім мобільний зв'язок, то було найскладніше емоційно. Коли ми потім перетнули 14 російських блокпостів, на кожному з яких перевіряли всіх чоловіків. А в час, як ми доїхали до першого українського блокпосту, то як камінь з грудей спав, настільки стало легше. Наче ти був в якійсь ментальній пастці і раптом дихати стало приємніше.
Олексій: Як ви впоралися зі складними емоціями?
Кирило: Планували прості побутові речі, кілька завдань на день: нарубати дров, помити голову чи поголитися. У дії трохи відчуваєш контроль за своїм життям і стає легше. Також допомагали прогулянки.
Олексій: Де твій дім?
Кирило: Мій дім у Бердянську. Звісно, інфраструктурно є і кращі міста, але ментально я вважаю себе бердянцем.
Яна: Як ти зараз емоційно почуваєшся?
Кирило: Нормально себе почуваю. Іноді люди питають, чи можу я щось порадити, щоб впоратися з емоціями від війни. Ще місяць тому я би не дав такої поради, бо це несерйозно в умовах війни. Так я вважав. Я вже 5 років медитую і моя психіка досить стабільна. Моя дівчина вже тиждень як почала медитувати і я бачу, як їй стало легше і розумію, що мій емоційний стан такий саме завдяки багаторічній медитації.
Яна: Чи в тебе є друзі, які залишилися в окупації? Чи можна назвати цей дім безпечним місцем, якщо там небезпечно?
Кирило: Повертаючись до часу, коли я був в Бердянську. По-перше, я мав такий інсайт: 25 березня я вийшов як зазвичай подивитися, чи тихо на вулиці. Споглядав красиве зоряне небо і зловив себе на думці, що ми дуже сфокусувалися на майбутньому. Зовсім не жили в моменті, натомість чекали швидкої перемоги. Але це також важливо проживати цей досвід “тут і тепер”. Друга думка, яку я хотів згадати, це про складнощі виїзду з окупації. Коли ми виїжджали з Бердянська, то всі мамині знайомі не підтримали її, сприйняли це негативно.
Яна: Бо коли зовні люди кажуть, виїжджати і тиснуть цим, то всередині люди сприймали це, як зраду.
Кирило: Якщо у вас є друзі в окупованих містах, то подзвоніть чи напишіть їм. Спитайте, як у них справи, розкажіть якісь позитивні новини. Бо там інформація дуже неточна і людина може з часом змінюватися, надламуватися, у неї може з'явитися відчуття непотрібності. Якщо у вас є така можливість, то скористайтеся нею. Інформаційна підтримка дуже потрібна зараз.