Подкаст «Менталочка» / 2 сезон, 9 епізод
«Менталочка» — подкаст про переживання молоді у час війни. Це делікатні інтервізійні розмови про теперішній інтенсивний досвід, про питання, які сидять у голові і які молодь наважується врешті гучно озвучити.
Ведучими подкасту стали експертка з питань гендерної рівності Яна Пекун та кризовий психолог Олексій Удовенко, які за допомогою розмов намагаються знайти відповіді на поставлені питання. Подкаст реалізовується МолоДвіж Центр. Львів / MoloDvizh Center. Lviv у співпраці з UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення в Україні.
Apple Podcasts: https://apple.co/40O7Dxh
Google Podcasts: https://bit.ly/3xe2yRc
Spotify: https://spoti.fi/3DXhffo
SoundCloud: https://bit.ly/3jGnuNL
MEGOGO Audio: https://bit.ly/3nuvTSr
У нашому матеріалі стисло переповідаємо дев’ятий випуск другого сезону подкасту, у якому йдеться про іпохондрію, психосоматику та ставлення до хвороб.
Яна: Сьогодні ми говоритимемо про те, як наш мозок сам може придумувати собі хвороби, про те, коли ми намагаємося їх шукати, про те, як один симптом може перетворитися на пекельне листання інтернету і приписування собі смертельних хвороб. Будемо говорити про іпохондрію.
Олексій: Про іпохондрію як клінічне захворювання, і про те, що в побуті прийнято називати та -, страх щодо хвороб і все, що з цим пов’язано.
Яна: Я ще хочу поговорити про психосоматику, і чи віриш у неї. Як вона працює?
Олексій: Психосоматику ставлять на рівень з нумерологією та картами таро. Але психосоматика – це наука, яка стоїть на перетині психології та біології й вивчає, як те, що відбувається з нашою нервовою системою та нашим мозком, впливає на наше тіло. Коли ми не дбаємо про ментальне здоров’я, то швидше за все, ми нашкодимо й фізичному здоров’ю. Якщо ми закриваємось від емоцій, то вони можуть соматизуватись, тобто буквально знайти вихід через тіло.
Яна: Мені складно розмежувати це від псевдонауки, бо є Луїза Хей, яка має книгу про психосоматику і про те, що кожна частина тіла може означати. Тобто нав'язливі думки стосовно конкретної психологічної теми можуть означати біль в пальці чи в шиї. Це дуже дивна класифікація хвороб по алфавіту із прив’язкою до соматичних симптомів, пояснення причин і навіть афірмації для вирішення проблем. І це працює для людей як самонавіювання. Асоціативні ряди у цьому списку все ж прочитуються трішки, але вони не мають наукового підґрунтя.
Олексій: Іпохондричний синдром в міжнародній класифікації є окремим захворюванням. Він може бути як окремим розладом, так і складовою іншої хвороби. Якщо ми говоримо про іпохондрію в широкому розумінні, як про явище, коли люди починають болячки придумувати і це не переходить в постійну нав’язливу форму, то це про тривожність.
Яна: Мені здається, що прояв іпохондрії може бути в двох крайнощах. Перший варіант, коли людина просто не відходить від лікарів, а другий - це коли люди оминають лікарів. Це є проблемою. Видом іпохондрії є канцерофобія також.
Олексій: Сама по собі канцерофобія є фобією, а не іпохондрією. Але це може бути в певному взаємозв'язку, бо людина, яка має страхи щодо захворювань, може підкріплювати їх суспільним тиском, стереотипними образами щодо смертельних хвороб. Тоді вона боїться настільки, що тікає від лікарів.
Щоб позбавитись від зайвих думок і тривожності, потрібно виробити максимально здоровий спосіб сприйняття хвороб. Тобто відділити своє хвилювання від свого захворювання. Я сам боюсь лікарень. Дивно не боятися. Дивно нічого не робити, щоб собі допомогти.
Яна: Страх виснажує нас, та чим довше ми приймаємо рішення, тим більше дорогоцінного часу втрачаємо. Особливо, у питанні здоров’я. Багато речей є відворотними, якщо звернутися за допомогою вчасно.
Олексій: Якщо людина звертається із скаргою, то лікар має зрозуміти, що саме і чому відбувається і як він може на це вплинути. Якщо людина постійно звертається до лікарів із запитами, які не відповідають загальному стану здоров'я пацієнта, то це означає, що причина в чомусь іншому, часто в психосоматичних захворюваннях. Зараз на фоні стресу під час війни маніфестує дуже багато психосоматичних захворювань.
Після періоду стресу, мобілізації наших ресурсів наступає виснаження і зниження функції імунної системи. І коли люди кажуть: “ой, я перестресував і потім захворів”, то це так працює на фізіологічному рівні. Дійсно, коли ми не дбаємо про своє ментальне здоров'я, з дуже високою ймовірністю ми підхопимо вже соматичне захворювання.
Яна: Буває таке, що я гуглю певні симптоми, але не було такого випадку, щоб я не жалкувала про це. Що з цим робити, на твою думку?
Олексій: Проблема в тому, що людина зазвичай не може врахувати усі супутні фактори. Лікар дивиться на картинку в цілому, а не на один симптом в інтернеті. Тому варто звертатися до кваліфікованих спеціалістів. До того ж розуміння того, що з вами відбувається, позбавляє тривожності.
Яна: Мені здається, що іпохондрія у дітей проявляється через попередньо нав’язані погляди батьків, фатальності, якої вони надають хворобам і смерті.
Олексій: Якщо у нас є певне переживання тривоги, якщо ми не вміємо впоратися зі своїми емоціями, то дійсно можемо інколи соматизувати свої переживання, а інколи це можуть перейняти діти, які беруть картинку світу у дорослих. Та коли ми говоримо про захворювання, то воно може сформуватися у зрілому віці, а вплив батьків може бути лише початковим поштовхом.
Яна: Повертаючись до теми війни, вважаю, що потрібно не тільки регулярно здавати аналізи, а й робити чекап ментального здоров’я, особливо зараз. Складно прослідкувати проблемні повороти в розвитку своєї особистості, й було б добре в такі періоди отримувати кваліфіковану пораду і підтримку.
Олексій: У мене є такі клієнти, які приходять раз чи два рази на пару місяців, щоб перевірити, чи все окей.
Яна: Які інструменти допомагають побороти ці нав’язливі думки стосовно свого здоров’я?
Олексій: Усвідомленість, рефлексія своїх емоцій, переживань - дуже важливі та допоміжні у цій справі. Якщо виділити схему дій: спочатку з’ясовуємо джерело дискомфорту, потребу, що нас не влаштовує і потім намагаємося знайти методи, як вгамувати ці переживання. Не уникати вирішення - ключове. Це набагато легше і менш ресурснозатратно, ніж жити у невизначеності.