Подкаст «Менталочка» / 2 сезон, 3 епізод
«Менталочка» — подкаст про переживання молоді у час війни. Це делікатні інтервізійні розмови про теперішній інтенсивний досвід, про питання, які сидять у голові і які молодь наважується врешті гучно озвучити.
Ведучими подкасту стали експертка з питань гендерної рівності Яна Пекун та кризовий психолог Олексій Удовенко, які за допомогою розмов намагаються знайти відповіді на поставлені питання. Подкаст реалізовується МолоДвіж Центр. Львів / MoloDvizh Center. Lviv у співпраці з UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення в Україні.
Apple Podcasts: https://apple.co/3UMdn6L
Google Podcasts: https://bit.ly/3TxezK6
Spotify: https://spoti.fi/3tnpgUY
SoundCloud: https://bit.ly/3O0hhGN
MEGOGO Audio: https://bit.ly/3nuvTSr
У нашому матеріалі стисло переповідаємо третій випуск другого сезону подкасту, у якому йдеться про шлях нашої психіки до особистісного зростання, про дихотомію та полярність відчуттів, які змушують нас рухатись вперед, про криву вдоволення-невдоволення як сутність людського шляху.
Олексій: Готуючись до цього випуску, я згадав вірш Сильвії Плат, американської феміністки, поетеси і письменниці. І звучить він приблизно так:
Я срібне і точне.
Я позбавлене упереджень
Все ззовні я повертаю негайно
Таким, яким воно є,
Не замутнене коханням чи брехнею.
Я не жорстоке, лиш правдиве.
Чотирикутним оком маленького бога вдивляюся в стіну перед собою
Рожеву в цятку
Вдивляючись в неї так довго, вона стала частиною мого серця,
Проте вона мерегтить.
Знову і знову обличчя та пітьма відділяє нас.
Тепер я озеро.
Наді мною схилилася жінка
Вона шукає всередині мене те, чого очікує.
Вона шукає всередині мене те, чого очікує.
Потім вона обертається до тих брехунів:
Свічок та місяця.
Моя нагорода - це сльози та помахи рук.
Я важлива для неї.
Хоча вона приходить і тікає.
Все ж щоранку її обличчя замінює собою ніч
Я забрала в неї молоду дівчину і тепер показую стару жінку
А вона постає переді мною день за днем
Неначе стара огидна прима.
Від чийого імені ведеться мова, на твій погляд?
Яна: Або від внутрішнього “Я”, голосу, або не знаю. Бо для мене цей вірш, якщо його почитати 5 разів, то від відкриється 5 разів різними сенсами. Очевидно, що не буде якоїсь точної відповіді про те, що це таке. Але для мене це про проекції, світосприйняття, майндфулнес, про вміння ототожнювати себе з чимось і шукати себе в цьому.
Олексій: Дуже цікаві асоціації, бо насправді я свідомо не сказав назву, бо в ній відповідь на моє запитання. Називається цей вірш - “Дзеркало”. Мова йде від імені дзеркала, чотирикутного ока, яке дивиться в стіну. Мені згадався цей вірш, тому що цей шлях пізнання, усвідомлення себе - це шлях довжиною в життя і це про прийняття себе, про розуміння себе. І це безпосередньо пов'язано з темою нашого епізоду.
Яна: Тема звучить як “З комфорту до страху, зі страху до росту. Шлях нашого несвідомого і психіки до особистісного зростання”. Для мене тема дуже цікава, бо процес особистісного зростання настільки урізноманітнений, залежно від оточення, подій навколо і того, що відбувається всередині, того, як ти дорослішаєш, стаєш більш зрілим. Спочатку в підлітковому віці ти хочеш швидше стати дорослим, а потім, коли ти стаєш дорослим, то розумієш, що стільки на тебе відповідальності лягає і ти такий: “Так було добре, оце безтурботне дитинство”.
Олексій: Перші 40 років дитинства найскладніші.
Яна: Власне, десь після 25 років ти починаєш боятися свого віку, але зазвичай через зовнішній тиск стереотипів і установок, якихось фемінних і маскулінних речей. А насправді тільки після 25 починає відкриватися дуже багато цікавих речей, бо тоді ти вже формуєшся як особистість. Ти сам/сама можеш приймати рішення, робити висновки на основі своїх відчуттів і досвіду.
Олексій: Ти так влучно сказала, що є крайнощі і ця дихотомія добро-зло, вона в психології, філософії фігурує як дві крайності і на цьому будується робота нашої психіки. Два процеси в нашому головному мозку: збудження і гальмування. Два процеси: задоволення та незадоволення. Дві реальності: ідеальне та реальне. Ці всі грані можуть породжувати реакції та конфлікти. Ця дихотомія - червона нитка нашого розвитку. Коли ми зіштовхкємося з неідеальним, неправильним, некомфортним, тривожним, продовжуємо рухатися вперед.
Яна: Я ще думаю про те, що життя неможливе без викликів. Немає сенсу в рожевому ідеальному житті, коли все супер у всіх сферах. В мене чудова робота, я виросла в ідеальному середовищі і цей процес розвитку відбувається без викликів. Такого не буває. Хоча можливо хтось і росте в таких балконних умовах. Ця дитина змушена соціалізуватися по етапах, щоб розвиватися, як особистість. Різні рівні освіти - це про це. Школа, університет - як шлях сепарації від батьків і прийняття в соціум.
Олексій: Воно складає сутність розвитку людини не тому, що ми це придумали, а ми побудували цю систему навколо того, як ми розвиваємося. Психоаналітики взагалі вважають, що наше життя починається із травми народження.
Яна: Чому я сказала, що твій вірш, це про майндфулнес також? Бо людина не може бути відірвана від соціуму і повинна заземлятися час від часу, а не слідувати лише “успішному успіху”. У цьому є велика пастка високих очікувань - ти немов підсідаєш на дофамінову голку, бо отримуєш задоволення від отримання результатів.
Олексій: Як тільки досягаємо певної точки, результату, то ми починаємо толерувати цей рівень і бути знову незадоволеними поточним станом речей. Так відбувається особистісний ріст, адже ця фрустрація штовхає нас до якісних змін. Після цього ми задовольняємо нову потребу, а після піку задоволення ми знову отримуємо фрустрацію і пошук росту. Єдиний момент, що ми можемо насолоджуватися цим процесом, а можемо й страждати.
Яна: Для мене світ - це дзеркало, яке завжди показує тобі те, що ти показуєш йому. У мене завжди є підтвердження в тому, коли я кажу, що люди погані, то мені трапляються погані люди, бо мій мозок фокусує увагу саме на тому, яку установку я несу. Якщо я кажу, що цей світ наповнений чудовими і толерантними людьми, то я опиняюся у своїй бульбашці, яка мені комфортна.
Олексій: Головна функція психіки - відображення дійсності. Воно буде викривлене настільки, наскільки ми маємо досвід і думки з приводу якоїсь теми.
Чому одні люди досягають цілей, а інші розчаровуються і впадають в депресію?
Яна: Тут може бути декілька варіантів. Перший - це стан жертви, коли людині так зручно поводитися і дискомфорт стає звичним. Тоді як другий варіант - це коли людина намагається досягти цілі, але використовує не ті методи і в кінцевому результаті розчаровується і впадає в депресію.