Подкаст «Менталочка» / 2 сезон. 1 епізод
«Менталочка» — подкаст про переживання молоді у час війни. Це делікатні інтервізійні розмови про теперішній інтенсивний досвід, про питання, які сидять у голові і які молодь наважується врешті гучно озвучити.
Ведучими подкасту стали експертка з питань гендерної рівності Яна Пекун та кризовий психолог Олексій Удовенко, які за допомогою розмов намагаються знайти відповіді на поставлені питання. Подкаст реалізовується МолоДвіж Центр. Львів / MoloDvizh Center. Lviv у співпраці з UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення в Україні.
SoundCloud: https://bit.ly/3gd8Uew
Spotify: https://spoti.fi/3CTp1ph
Apple Podcasts: https://apple.co/3CVS0tI
Google Podcasts: https://bit.ly/3S3imhN
MEGOGO Audio: https://bit.ly/3nuvTSr
У нашому матеріалі стисло переповідаємо перший випуск другого сезону подкасту, у якому йдеться про різницю між відчуттями “жити війною” та “життя у війні”, інклюзивність України після перемоги, ментальну доступність й включення інакшості у нормотиповість.
Олексій: Коли ми складали план на перший сезон, то на той момент жили війною, а зараз живемо у війні. Змінився формат нашого ментального сприйняття.
Яна: Війна не може не впливати на найближче оточення людей, які на фронті чи мають рідних-військових. Це називається жити війною, адже весь звичний режим життя залежить від того, який перебіг подій у війні. Люди, які можуть дозволити собі трохи спокійніше почуватися в цьому всьому, просто живуть у війні.
Олексій: Мої клієнти, у кого родичі на окупованих територіях, чи військові, дуже по-різному ставляться до війни. Хтось сприймає це дуже близько до серця, а хтось змирився і продовжує жити, незважаючи на ризики.
Яна: Як ти думаєш, від чого залежить сприйняття? Від ролі, яку ти займаєш у цій війні чи від того, наскільки ти стресостійкий/-ка?
Олексій: Я думаю, що питання не в цьому, а в загальній філософській позиції того, що відбувається навколо. Наскільки глибоко людина рефлексує ті події, наскільки переживає, наскільки дотична до стоїчного, абстрагованого від світу, мислення? Якщо це споглядальна позиція, то з неї легше жити.
Яна: Війна стає таким собі каталізатором до переходу на наступний ментальний рівень усвідомлення, саморозвитку, якщо людина вже була на шляху до розуміння себе. Також війна впливає на еволюційний стрибок, дозволяє вирости дуже швидко за дуже високу вартість. Чи існує якась інша валюта, не настільки болюча, за таку трансформацію?
Олексій: Моя думка в тому, що, на жаль, це рівно та ціна, яку ми змушені сплачувати за розвиток. У цьому полягає сутність природного відбору.
Яна: Війна - це потужна трансформація, і я не маю відповіді про те, чи ми можемо уникнути війни, якщо ми хочемо отримати швидкий розвиток. Коли ми будемо відбудовувати Україну після перемоги, то вона буде однією з найбільш інклюзивних країн у світі. Адже ми будемо це робити за правилами. Ніхто зараз не будує нові будинки без архітектурної доступності. Коли до нас приходять інвестиції з-за кордону, вони приходять на певних нормах. Поки ми відбудовуємо інклюзивну архітектуру в Україні, наше завдання як суспільства бути ментально рівними один перед одним.
Олексій: Ми повинні навчитися бути рівними. Я наполягатиму на тому, що це станеться, незалежно від того, хочемо ми цього чи ні. Адже кожен 30-ий українець або був на фронті, служить, або проходив військову службу. Це означає, що не менше мільйона людей проходить зараз військову службу. Частина цього патріотичного ядра в якийсь момент повернеться додому травмованими і обуриться, якщо в кав’ярні, наприклад, не буде архітектурної доступності.
Яна: Війна - це один з найбільших факторів, що впливають на набуту інвалідність. Завдання людей, які живуть у війні, бути готовими до того, що до нас прийде дуже багато травмованих людей, які потребуватимуть інтеграції. Її потрібно буде робити максимально чутливою.
Олексій: Якщо ви живете війною, прийміть це. Та якщо ваш ментальний, фізичний стани, обставини дозволяють жити у війні, робіть усе заради перемоги.
Яна: Війна глобальна і стосується кожного з нас. Ми не маємо права ховатися в будиночок. Так, окей, викликів багато. Що я можу зробити з цієї позиції? Оцінити свої ресурси, власний стан. Якщо вам не ок, то пора зайнятися власним ментальним здоров’ям.
Олексій: Травмуючий досвід наче змушує нас тікати від власних емоцій, бо це найшвидший шлях. Але це шлях до дезадаптації чи якогось психічного порушення.
Яна: Складно побачити глобальність, якщо ти живеш війною в час великого інформаційного шуму. Проте за ці 8 місяців ми можемо прослідкувати тенденцію до змін. Так, як було, вже не буде. Старі підходи в роботі, комунікації, варіанти взаємодії із соціумом не працюють. Інклюзивний шлях і можливість дивитися на світ через чутливі окуляри - це єдина можливість будувати суспільство правильно і стало.
Олексій: Дуже часто інклюзія асоціюється з інвалідністю, натомість це історія про рівність. Справа не в тому, що ми когось виділяємо, ми просто робимо так, щоб людина, яка має інвалідність, мала рівні можливості з іншими людьми.
Яна: Інклюзія - це не про те, що ти віддаєш дитину з порушенням опорно-рухового апарату в будь-яку школу. Навчальний заклад повинен мати архітектурну доступність для цієї дитини і відповідну навчальну програму. Інклюзія - це про включення інакшості в нормотиповість. Щоб поміряти доступність середовища, треба подумати, чи є у вас перепони на шляху з точки А у точку Б і чи ці проблеми пов’язані з архітектурою, чи з людьми навколо.
Готовність суспільства прийняти наслідки війни - це теж про глобальну єдність. Є речі, які ми можемо робити на професійних місцях, а є речі, які ми зобов'язані робити колективно. Наприклад, вчити інклюзивну термінологію. Це якраз про те, аби формувати ментальну доступність суспільства, коли ми вчимося розмовляти правильно, то використовуємо чутливу термінологію.
Олексій: Це тип роботи, яку має зробити кожна цивільна людина зараз. Просто почитайте як взаємодіяти з військовими, які повернулися з фронту, як себе коректно поводити у комунікації з ними.
Яна: Інклюзія - це про нас всіх і про те, що ми можемо бути дуже різними. І ця інакшість не повинна нас протиставляти. Тобто ми повинні думати про всій комфорт, але при цьому не порушувати комфорт інших. Під час війни дуже важливо думати про майбутні покоління, доступність для всіх людей, чутливу комунікацію.
Олексій: Ми творимо світ і вирішуємо, наскільки він буде доступним й інклюзивним.