Подкаст «Менталочка» / 10 епізод
«Менталочка» — подкаст про переживання молоді у час війни. Це делікатні інтервізійні розмови про теперішній інтенсивний досвід, про питання, які сидять у голові і які молодь наважується врешті гучно озвучити.
Ведучими подкасту стали експертка з питань ґендерної рівності Яна Пекун та кризовий психолог Олексій Удовенко, які за допомогою розмов намагаються знайти відповіді на поставлені питання. Подкаст реалізовується МолоДвіж Центр. Львів / MoloDvizh Center. Lviv у співпраці з UNFPA, Фондом ООН у галузі народонаселення в Україні.
SoundCloud: https://bit.ly/3UhpNnC
Spotify: https://spoti.fi/3ROKs0V
Apple Podcasts: https://apple.co/3BJZ3F1
Google Podcasts: https://bit.ly/3UcJop9
MEGOGO Audio: https://bit.ly/3nuvTSr
У нашому матеріалі стисло переповідаємо одинадцятий випуск подкасту про адаптивність психіки, реструктуризацію спогадів, соціальну естафету, свідоме та занурення в глибини несвідомого.
Олексій: Як ти відчуваєш, розумієш, що таке свідомість?
Яна: Я вважаю, що свідомість - це здатність бути “тут і зараз”, об'єктивно оцінювати деякі суб'єктивні події в нашому житті. Також вона впливає на формування інтелекту, зокрема емоційного.
Олексій: У моєму розумінні свідомість - це прожектор. Він формується з наших органів перцепції: ми на щось дивимось, стимулюються зорові центри, які розповсюджують збудження до сусідніх зон мозку і цей прожектор висвітлює певну ділянку. До речі, дуже велика помилка казати про підсвідоме. Правильно казати несвідоме. Тому що якби ми говорили про підсвідоме, то це було би означало, що є якась ієрархія і що одне вище за інше. Проте це зовсім не так, адже свідоме і несвідоме - це частинки цілого.
Яна: Ті спогади, думки, травматичні події, які наша свідомість не в змозі опрацювати, вони опиняються всі в несвідомому.
Олексій: Вся пам’ять в теорії може бути усвідомлена, тобто в якийсь момент ми, наприклад, подивилися на вовка і підтягнулися зони, пов'язані зі сприйняттям цього об'єкта. На базовому рівні ми сприйняли колір, більш складно ми сприйняли емоційно, наприклад, реакцію страху. Ми це все сприйняли і почали підтягуватися області пам'яті, які з цим пов'язані. Деякі області пам'яті наш мозок ретельно охороняє від згадування захисними механізмами і власне в цей момент починаються проблеми. Бо цей досвід ми і називаємо травматичним, той досвід, до якого не хочеться повертатися, який розриває нашу картинку світу.
Яна: Наша тема про занурення в глибини несвідомого, але насправді це ж все про свідомість, бо ми часто дуже відлітаємо в якісь спогади про минуле, особливо, якщо це травматичні події, які нас зачіпають, або можемо мріяти про майбутнє, але насправді єдине, що у нас є, це те, що ми маємо зараз, в цю секунду. Мені дуже подобається ця думка, адже я людина, яка практикує майндфулнес вже дуже довго, 5 рік, і це те, що дозволило мені покращити якість життя на відсотків 60, від того, як я жила раніше. Усвідомлене таке проживання емоцій, тобто кожну дію я навмисне себе змушувала фіксувати, тобто коли гуляю, то намагаюся дуже уважно спостерігати за тим, що навколо. Коли їм, то намагаюся зрозуміти, а який ж насправді смак в цієї їжі, бо часто ми робимо багато речей автоматично, не задумуючись над моментом. Маркетинг в сучасному світі часто змушує нас робити багато речей несвідомо. Для мене це дуже фундаментальна історія, я свідома, це моя ціль, я дуже хочу проживати всі свої події саме з такої позиції.
Олексій: Якщо ми впадаємо в ті крайнощі, наприклад, коли впадаємо в крайність нескінченно проживати події минулого чи майбутнього, людина, яка живе вчора/завтра, вона не живе. Та, що живе вчора, впадає в глибини песимізму, а та, яка думає про майбутнє, впадає в глибини тривожності. І те, і те переживання є цілком природнім, але чи є доречним?
Яна: Але часто ми не можемо контролювати ці речі. Коли ці події занадто інтенсивні або викликають занадто багато емоцій, ми не можемо так легко переключитися на щось інше. Тому я прихильниця опрацювання цих питань. Якщо ми розуміємо, що в нас виникає ПТСР внаслідок травмуючих подій війни, ми не можемо просто так сказати: “все, ми живемо сьогодні”. Ні, треба пропрацьовувати, проживати з позиції свідомої цю подію, а це вже дуже складно.
Олексій: Підходів до розуміння психіки приблизно мільйон і трішки більше. Ми поки що не дійшли згоди до того, як працює психіка цілком, є підходи строго наукові, є психотерапевтичні.
Яна: Я хочу більше поговорити про несвідоме. Я розумію, що якісь травмуючі події, які я не опрацювала, \ опиняються в несвідомому, вони можуть з часом виникати, тригерити в певних ситуаціях, які нагадують той травмуючий досвід. Нещодавно в мене виникла панічна атака дуже неочікувано під час події, яка не мала би взагалі мене тригернути. Коли я намагаюся зрозуміти, чому вона в мене взагалі виникла, я знала вже всі підводні камені, я не боялася, все було окей. Але за декілька днів, коли я поставила собі це питання, моє несвідоме винирнуло в свідоме конкретною подією. І я хочу тебе запитати. Бо я часом ставлю запитання своєму несвідомому і вона за якийсь час спогадом у свідоме випливає. Це таке дивне, бо воно звучить як магічне мислення. А насправді це ж робота з несвідомим.
Олексій: Ще виділяють деколи в психодинамічному підході передсвідоме. Тобто те, що ми ще можемо осягнути, але наче ми боковим зором то бачимо. Ці категорії ми придумали для того, щоб простіше було зрозуміти. Якщо глобально так подивитися, то неправильно би було розділяти мозок на частини типу свідоме, несвідоме. Або неправильно було би говорити про ті процеси, які описуються в когнітивно-поведінковій теорії, як різні частини мозку, психіки і тд. По суті мозок - це цільна штука, в якій відбувається дуже багато процесів. Ми їх намагаємося осягнути, але ми маємо розуміти, що це певна динаміка взаємодії, збудження і гальмування наших нейронів. І десь там є така ділянка, що активує ділянки пам'яті, і вони викликали відчуття небезпеки. Мозок чомусь вирішив так, може внаслідок якогось викривлення, що треба боятися. Тобто фактично спілкуючись зі своїм несвідомим, ти відтворюєш метод вільних асоціацій Фройда.
Яна: Чи ми можемо говорити про соціальну естафету, як про такий принцип, що так відтворюється? От знову ж таки питання насильства. Відтворення насильницької поведінки. Дуже часто насильницька поведінка передається нам від досвіду отриманого від поведінки батьків. Але в процесі буває таке, що людина виростає і отримує повний пакет того, як вона може поводитися. Вона розуміє, що норма є отакою, ненасильницьке спілкування таке, нетоксичне це оце, а токсичне це оце. Але в процесі тригерного моменту, сварки, конфлікту, коли є потреба себе захистити, відстояти власні межі, вона обирає в конфлікті найбільш відоме рішення, несвідомо це часто обирає. Але потім вона розуміє, що це не зовсім те, що треба було робити. Це про що, про те, що ми часто беремо з несвідомого оці манери, ту поведінкову реакцію?
Олексій: Ми беремо це з пам’яті. Це все, що з нами відбувалося і сприймалося, це все з певними викривленнями в тій чи іншій формі записується нашими нейронами. Бо пам'ять це штука небезпечна і не треба їй довіряти. Але з цього і складається людина, з її досвіду. Тобто ти і є пам’ять, і з цієї пам'яті висвітлюється проектором якась частинка, яка доречна в тій чи іншій ситуації.
Яна: Або недоречна, але вона єдина, яку ми відтворюємо в своїй голові. Добре, чи можемо ми перезаписувати? Часто ми ходимо до терапевтів, щоб відкопати травмуючі події і перезаписати емоційне відчуття щодо неї.
Олексій: Це навіть має назву - когнітивна реструктуризація. Ми змінюємо сприйняття минулих подій. Просто переписуємо якісь ділянки мозку, так чи інакше взаємодіючи з ними наново, ми створюємо нові зв’язки і по-новому осмислюємо події минулого. Тому що коли ми там були в процесі травми, то в той момент емоційний досвід дитини, наприклад, був не таким самим, як ця людина би проживала його через 10 років. І наше завдання - це власне звернутись до цього досвіду, осмислити його ще раз, вже іншими очима. Провести цю реструктуризацію спогадів, емоцій, переживань. Це одна із цілей психотерапії зокрема.
Яна: Якщо ми вже розібрали поняття свідомого і несвідомого, чи можемо ми поговорити про колективне несвідоме?
Я хочу більше поговорити про історичний контекст. Мене це завжди цікавило і я хотіла знайти відповіді на це питання. Може тобі вдасться дати відповідь, яка мене задовільнить. Я точно переконана, що в націй, народів працює колективне несвідоме. Конкретні травмуючі події, історичні, викликають у нас патерни поведінки, за якими ми потім живемо. Яким чином це відбувається? Чому багато поколінь після Голодомору все одно намагаються забезпечити собі на зиму консервацію у великій кількості, багато картоплі, навіть стільки, скільки не з'їдають, потім вона псується і це все по колу.
Олексій: Це про досвід, який тягнеться поколіннями, попри те, що ми забуваємо його ціль.
Яна: Я розумію, що попередні покоління, які чули вживу інформацію про ці страшні травмуючі події, вони емпатійно сприймали їх не так, як я. Так, я розумію це, мені це болить, але не на такому рівні, я не можу співставити себе з цими подіями, бо це було давно. І тут в нас починається війна і ми розуміємо наших прабабусь і прадідусів, які казали, що все добре, головне, щоб не було війни. Важко передбачити, я розумію, що в нас в цій війні є велика перевага ми маємо доступ до безкоштовної психології і психотерапії, такі розмови, подкаст про ментальне здоров’я, користуватися безкоштовним чат-ботом “Не дрібниці”, який ми презентували на Молодвіжі 4.5.0. Власне, це наш інструмент для того, щоб значно швидше переосмислити колективну травму і дати наступним поколінням трохи менше тривожності і трохи більше знань.
Олексій: Я почав робити рісьорч того, а який досвід війни відомий нам, які наслідки. Тут є, як на мене, суб'єктивно дві складові: хороша і погана. Погана в тому, що суспільство стає травмованим, починає звертатися до контр-продуктивних патернів поведінки, мислити не завжди критично, і не завжди осмислювати свої дії, а це знецінює важливість свідомого переживання. Та все ж таки, те, що ми звертаємо увагу на травматичні події і зможемо дістати з них досвід, якщо осмислимо.