Листи з Мирополісу. №7: Жанна
Ця історія про Жанну з Бердичева Житомирської області, кураторку Молодіжного центру «М-Формація». У 2021 році Жанна брала участь у Мирополісі - молодіжній мандрівці на схід, де поділилася досвідом залучення молоді у своєму місті та дізналася, як це працює в інших містах України.
Жанна, Бердичів, Житомирська область, 24 роки
З перших днів війни ми продовжили проводити тренінги (ці проєкти у нас сталі, проводили їх ще у довоєнний час), щоб підготувати населення до дій у критичних ситуаціях, майстер-класи із першої домедичної допомоги та психологічної підтримки, арт-терапії, форум-театр та інше. Проводили часто, адже бажаючих було дуже багато, відпрацьовували нові вміння та навички, ділилися своїми думками та переживаннями.
Зазначу, на нашій місцевості поки все було тихо. Про те, що війна в країні можна було лише зрозуміти по тому, що по місту були шалені затори. Хтось їхав з Бердичева, а хтось навпаки до нас, адже це було відносно спокійне ще місце, також вже в магазинах були черги, в деяких навіть пусті полиці, так само як і брак палива на заправках.
24 лютого було як кожний день, на повторі, "день бабака" в реальності.
В роботі нашого молодіжного центру майже не було вихідних, а якщо вони і були, то кожен продовжував робити на своїх місцях щось корисне та потрібне.
В телеграм-чат "М-Формації", де сидять містяни та волонтери одразу посипалися різні прохання про допомогу та підтримку, адже в місто Бердичів приїхало дуже багато переселенців, яких потрібно було забезпечити житлом, їжею, одягом.
Усі по-максимуму згрупувалися і відповідали на запити, спочатку на це йшли фінанси працівників МЦ, потім почали проводити майстер-класи, акції і ярмарки, під час яких продавали вироби та обереги, які для цієї гарної справи робила молодь МЦ.
Виходило трохи "забувати" про те, що відбувається поряд, коли виконував якісь задачі, шукав для вимушених переселенців житло. А тим часом в місті побільшало переселенців. Їх потрібно гідно прийняти, допомогти адаптуватися, і якось відірвати від тих думок.
Вирішили проводити розважальні програми та майстер класи для дорослих та діток, які були змушені переїхати в наше місто, дарували їм посмішки, гарний настрій, підтримку, іграшки та книги.
Не забували і про тих, хто живе в "пекельних точках" нашої України - зібрали з допомогою небайдужих бердичівлян гуманітарну допомогу і передали її мешканцям Чернігова.
Як ми жили до війни? Так само, як і під час, робили майже те саме, але не боялися, що в один день можна втратити все.
Всі проєкти, які були запущені до війни, успішно продовжувалися, радіємо, що встигли випустити Школу волонтерів, які є неабиякою підтримкою нам у роботі в цей час.
Усі масштабні фести, ярмарки, всеукраїнські акції та багато іншого, до чого готувалися - все буде реалізовано!
Мені 24. Хіба могла я колись уявити, що війна прийде і в моє життя? Цей час війни кардинально і швидко нас змінив. Єдине лишилося незмінним - любов до "свого" і небажання його віддавати.
Лист від 2 травня 2022 року