Листи з Мирополісу. №2: Катерина
Продовжуємо публікувати історії молодих людей, які брали участь у Мирополісі в рамках Програми ООН з відновлення та розбудови миру, що фінансується Європейським Союзом.
Це молодь, яка працювала у своїх громадах над розбудовою миру та успішних суспільств.
Зараз їхнє життя дуже змінилось і ми хочемо розповісти чим вони займаються та про що думають. Про це вони самі розповідають у своїх листах.
Лист 2
Катерина, 24 роки, Пологи, Запорізька область.
Мене звати Чубар Катерина і в мене є маленька донечка Марійка. Ми з міста Пологи, Запорізької області. Я працюю в школі вчителькою історії та географії, очолюю молодіжну раду м. Пологи.
Ще 23 лютого ми проводили Вебінар «Профорієнтація 2.0» для молоді міста Пологи. Молодіжною радою ми планували різні заходи для молоді, але 24 лютого змінилось все наше життя...
Те, що почалась війна я дізналась із соцмереж і відразу не повірила - вважала, що фейк, але потім те що, вважала фейком, стало страшною реальністю.
Війна настала в нашому місті 2 березня, спочатку вимкнули світло разом з ним і тепло, потім відключилася вода, зник зв'язок нас відрізало від цивілізації повністю.
3 березня почалась повномасштабна війна в місті постріли, вибухи, гради, ракети, все це відбувалось і в день і вночі, щоб вчасно почути тривогу чергували вночі по 2 години, в підвалі нашого дому створили з чоловіком зі стільців і ковдр диванчик. Їжу готували на печі, воду носили з колодців, які знаходились від нас приблизно в 5 км. Це пекло триває і надалі для пологівчан, 10 березня в місто пологи заїхала приблизно машин 50-70 машин ворожої техніки, тож ми вирішили, що треба тікати.
Так як однією машиною було їхати страшно, тож ми знайшли інших бажаючих виїхати, виїжджали по 3 машини в кожній було по 6 осіб. Пального в місті не було, тож збирали по літрам у кожного, хто міг дати. Перед виїздом на машинах спереду та ззаду на білих листках писали "діти". Ми зустріли на шляху 3 блок пости окупантів, кожен перевіряв багажник, водій постійно виходив до них, і вони розпитували куди їдемо та чи будемо повертатися, це було справді дуже страшно.
Зараз ми в місті Запоріжжя, в якому є світло, вода та тепло, це те що в нас є головним.
Волонтери Запоріжжя нам допомогли з речами, памперсами та медикаментами для дитини. За що їм дуже дякуємо.
Ми залишимось в нашій країні! Це наш дім!
Лист від 15 березня 2022
Читати всі історії: ukraine.unfpa.org/uk/4926595