Листи з Мирополісу. №1: Андрій
Молодь - це про ініціативи, драйв, розвиток. І ми дуже раділи, що на Сході України так багато класних дівчат та хлопців, які розвивають свої громади, приносять туди іновації, живуть вільним і цікавим життям. Ще у 2019 році у Святогірську Донецької області ми вперше провели молодіжний форум Мирополіс в рамках Програми ООН з відновлення та розбудови миру. Тоді у дитячому оздоровчому комплексі “Перлина Донеччини” зібралось понад 200 молодих дівчат та хлопців з Донецької, Луганської та інших областей України.
І ці останні роки ми продовжували збирати Мирополіси, але вже в інших форматах і залучали молодь до процесу відновлення та розбудови миру у своїх громадах.
Але війна руйнує все.
2022 рік - обстріляно корпуси “Перлини Донеччини”, де ще кілька років тому молоді люди зібрались на Мирополіс і будували плани про світле майбутнє.
Маріуполь, колись динамічне місто з купою молоді та крутих ініціатив зараз відомий усьому світу за жахливими кадрами руїн та смертей. Ми планували зробити Мирополіс 2022 саме поблизу Маріуполя на березі Азовського моря…
Починаємо публікувати серію листів від молодих людей, які брали участь у різних роках Мирополісів. Вони багато робили для того, щоб принести у свої громади розвиток, мир, інновації, але зараз їхні зусилля перекреслені війною. Це щирі сповіді кожного і кожної, кого зачепила війна, але вони не здаються і роблять все, що в їхніх силах.
Лист 1
Андрій, 29 років, Дніпро, переселенець із Донецька.
Людська психіка має безліч захисних механізмів – серед яких і прийняття, адаптація, а потім, перехід в режим «життя або нічого». До всього можна звикнути, але не до війни – це те, що живе в тобі і буде жити, навіть після завершення активних бойових дій та очікуваної перемоги.
Можливо, для когось війна це 2014 та новий виток в 2022, а для мене постійно, з 2014.
Це як кожен день нова рана. Чому? В 2014 лише починав працювати. Пережив виїзд, військові дії. Так, я «донецький». В 2014 мені боліло, що мій провідний виш виїхав не в повному обсязі, лише "уламки". В 2014 Донецький національний технічний університет був в п'ятірці провідних вишів країни, зараз в третьому десятку, а більшість вишів Донбасу, взагалі ... зникло.
З 2014 по 2016 кожного вечора чув вибухи снарядів, а ще постійні відключення електроенергії, комендантська година, вимикання води на пів року. І я радію, що не було активних військових дій. Мої батьки та рідні на Донбасі, і це для нас “звична” ситуація, що, навіть в 2022 році треба мати запас провіанту, а підвал давно не підвал, а сховище. А ще постійний страх загострення. Якщо для когось війна 2014, 2015, 2022, то для мене постійно. З 2014. Щодня зведення про Мар'їнку, Авдіївку, адже поруч Новогродівка, Мирноград, Покровськ. Саме так. Щодня лякали, що на підступах.
Війну не можна забути, а можна лише адаптуватись та абстрагуватись від цього. В 2014 році я перемістився із Донецька, де велись активні бойові дії на підконтрольну країні територію – Покровськ. Саме під вечірні «канонади» я завершив навчання та почав свій професійний шлях. Потім була аспірантура, захист дисертації, робота в інституті, а згодом і переїзд у Дніпро. Вже у «мирному» місті я продовжив активно займатись громадською діяльністю. Наразі, я секретар Ради молодих учених при Міністерстві освіти і науки України, голова Офісу регіональних зустрічей Ради молодих учених при Міністерстві освіти і науки України, секретар Ради молодих вчених при Відділенні фізики і астрономії Національної академії наук України. За своїми професійними обов’язками займаюсь комунікаціями, побудовою загальнонаціональної мережі Рад молодих вчених, посиленням взаємодії молоді з органами місцевого самоврядування. В рамках своєї діяльності постійно відвідував обласні та районні центри. Тому, в 2022 році війна отримала нові «барви». Для мене кожне місто це близькі люди, знайомі місця, враження та емоції.
24 лютого був у Дніпрі. Тільки-но повернувся після відрядження. Був сповнений планами. Того дня ми планували провести Регіональну зустріч Рад молодих вчених Чернігівської області, потім передати книжки у шпиталі в рамках реалізації проєкту «Книга захиснику України», а вечором провести Спілку рад молодих вчених. Але, прокинувся о 6 годині ранку від купи дзвінків від колег. Коли відкрив новини, то не повірив. Не повірив, що існує в ХХІ сторіччі така підступність та ігнорування усіх міжнародних актів, конвенцій, домовленостей. Це був відчай. Якщо, для більшості знайомих та оточення це було шоком, то для мене цей підступний акт агресії з боку Російської Федерації став новим витком у ескалації конфлікту. Ми розуміли, що найсильніша зброя з боку ворога, це створення паніки та інформаційний тиск шляхом поширення дезінформації. Тому, одразу сформували Telegram канал для обміну перевіреною інформацією та протидії фейкам. Перші дні працювали не тільки на інформаційному фронті, але і як служба психологічної допомоги, зосередили зусилля на боротьбі з ворожими каналами, організації дистанційних лекторіїв по здійсненню першої невідкладної медичної допомоги.
Потім почали активно співпрацювати з міжнародними партнерами, щодо привернення уваги до акту військової агресії. Почали надсилати листи керівництву країн Європейського союзу, об’єднанням науковців, спілкувались з колегами із Росії та Білорусі задля висвітлення правдивої інформації. Звісно, також ми долучились до волонтерського руху. Допомагаємо внутрішньо переміщеним особам.
Поки у нас більш-менш спокійно, але сирени лунають постійно і доводиться багато часу проводити у сховищах. Час від часу ворожі снаряди прилітають у моє місто. А ще це постійна тривожність за близьких, які перебувають в зоні активних бойових дій. Так, поки Дніпро, відносно спокійне місто, але це проміжний пункт між тими, хто покинув зону бойових дій та прямує на захід країни, тому біль, страждання, відчай завжди поруч. Багато втратив знайомих, у багатьох колег внаслідок бойових дій загинули близькі та рідні люди.
Я в Дніпрі. Я в Україні. Мав багато можливостей полишити країну, але я залишився – бо я вдома і це моя Батьківщина. Я тут, бо я вірю в перемогу та впевнений у невідворотності яскравого майбутнього нашої країни.
Лист від 14 березня 2022